Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 
Це партія вбивць - київські пенсіонери більше розбираються в політиц ніж українські політологи в Євромайдані

Київські пенсіонери більше розбираються в політиці ніж українські політологи. Трапляється, що відповідь на складне і майже невирішуване питання, над яким довго і марно думаєш, приходить у самий несподіваний момент з такого ж несподіваного джерела. Точніше не такого вже й несподіваного. Але краще почну спочатку

Вчора в одному з київських підземних переходів випадково почув уривок розмови. Переконаний жіночий голос стверджував: «Це партія вбивць!». Озирнувся – голос належав жінці пенсійного віку, чимось торгуючій в переході, адресатом ж згаданої фрази був приблизного такого ж віку чоловік.

Скажете – ну і що? Мало що баба на базарі сказала!

Так в тому-то й річ, що не на базарі, а в столиці, і не баба, а цілком адекватна киянка, з тих, від яких виходить головна, не побоюся цього слова, правда. Мене і до того дивували літні киянки з синьо-жовтими стрічками, яких я щодня бачу зовсім не на Майдані, а в звичайних житлових масивах Києва. Просто та дама з переходу дуже чітко сформулювала думку.

Подібну формулу я вперше почув 15 років тому перед виборами київського голови. Головними кандидатами тоді були два Григорія – Суркіс і Омельченко. Про шанси першого я напівжартома запитав у літній консьєржки з мого під'їзду. У відповідь зазвичай весела бабуся раптом стала страшно серйозною і відповіла: «Ніколи!!!»

Через тиждень все підтвердилося – Омельченко виграв столичні вибори у Суркіса з п'ятикратною перевагою. Після цього київські бабусі регулярно і безпомилково визначали вектор розвитку країни. Це вони двічі обрали столичним головою Черновецького. Вперше обрали тому, що тільки він реально щось для них зробив, роздавши по пакету гречки. Тодішні лідери до цього не опускалися. Всі думали – помилка! Але і вдруге старенькі відкинули Кличка, Турчинова, Луценка і хто там ще був, не пам'ятаю. Тому що консьєржку не обдуриш! Це не юна студентка, якій можна закрутити голову революційною романтикою і не ветеранша номенклатури, яка завжди голосує за владу. Київські бабусі бачать життя звідти, звідки ми її не побачимо ніколи. І якщо вже у чому переконуються, то переконуються всерйоз і ніякими політтехнологіями з них цього переконання не виб'єш.

Що цікаво, старенька ніколи не буде розмовляти з вами серйозно про політику. Дурепою прикинеться і все. Говорити вона буде з такими ж, як і вона сама. І разом вони дійдуть до свого власного висновку. А цих стареньких у Києві – мільйон! Це якщо рахувати з тими, хто до них дослухається, йдучи на вибори.

Саме київські бабусі відмовили в позаминулому році в довірі всім без винятку кандидатам від Партії регіонів на парламентських виборах у Києві. Уточнюю – саме відмовили, а не стали на бік опозиції. Це підтвердили довибори у «проблемному» київському окрузі. Там-таки переміг Пилипишин, який вже не перший і не другий раз перед виборами роздавав пенсіонерам так звані «пакети», тобто ту ж гречку. Минуло, здавалося б, а бабусі вірять. Тому що не обманює – пообіцяв і роздав. І як не намагалися прив'язати Пилипишина до Партії регіонів, не вийшло. Тому що Пилипишин роздає, а ті – тільки беруть. Причому все і відразу.

Саме це чи не першими в країні зрозуміли київські бабусі, які, на відміну від «опозиційних політиків», не підуть з ними домовлятися. У «регіонах» це знають і безсилі що-небудь з цим зробити. Тому і доводиться їм привозити на свої «антимайдани» абсолютно «кончений» контингент з депресивних регіонів. Стару киянку не купиш. Точніше купиш, але не так, як це роблять «регіони» – нахабно, глумливо, по-панськи…

До чого я це все? До того, щоб ви, як і я, прекрасно зрозуміли, яку саме партію старенька в підземному переході назвала «партією вбивць». А це означає, що немає цієї партії в Києві. Вони можуть ховатися за високими парканами, їздити з охороною, боячись навіть ступити на київську землю. Не вони перші. Мало хто пам'ятає, що в роки німецької окупації України в 1941-44 роках адміністрація «рейхскомісаріату Україна» перебувала не в Києві, а в Рівному. Там головним окупантам було спокійніше.

Тепер київська земля горить під ногами «регіональних» окупантів, які панічно бояться виборів міського голови в Києві і не призначать їх ніколи. Точніше – поки вони при владі. Чи довго це триватиме? Чи вистоїть майдан?

До вчорашнього дня я сумнівався. Тепер знаю, що ті, хто бореться з режимом Януковича, можуть почувати себе в Києві як партизани в лісі. Подібно до партизанів, де на рідній землі кожне дерево – будинок, а для ворога – загроза, нинішні повстанці в кожному київському будинку від Липок до Борщагівки, знайдуть притулок і допомогу. Ви бачили, як старенькі жертвують «на майдан» останнім? А що їм втрачати, на що збирати? Їм же в радість допомогти хлопцям, які виступили проти «партії вбивць». А тим багато і не треба. Навіщо багато якщо знаєш, що ти тут свій, і всі за тебе?

Я не знаю, яким саме чином з Києва, а потім з усієї країни буде прибрана «партія вбивць», але рішучість і непохитність київських бабусь не дають у цьому сумніватися ні хвилини. Хто буде після, коли ми переможемо? Щиро раджу: не читайте прогнозів полчищ «політологів», не слухайте пророкувань політиків. Прислухайтеся до бабусь у підземному переході, на базарі або у дворі і все точно дізнаєтеся. І, можливо, будете сильно здивовані.

Андрей Лепетухин, "Досье"

Читайте по теме:

  1. Патриотизм – Грач обвинил Партию Регионов в негативном влиянии на молодеж
  2. Партия Регионов силой свозит людей на митинги в Киеве
  3. Азаров: Партия Регионов выиграла выборы и потому её ругают
  4. Волынская резня глазами Партии Регионов
  5. Профессиональные бойцы работают не только на партию регионов