ОУН-УПА - історія діяльності - вступне слово

Нарешті настав час, коли ми без страху покарання можемо і повинні переосмислити майже всі події в історії Русі та України. Одна з них – це боротьба ОУН та УПА. Нажаль, акцент у цьому питанні робиться на роках другої Світової війни, а усе що передувало 1941-му р. та слідувало за 1945-м р. минається нашими політиками; проте історики добре знають коли і як ця тема почалась та закінчилась.

Причини такого замовчування та вибіркового висвітлення дуже прості: мало кому цікаво/вигідно вивчати боротьбу ОУН проти поляків та радянської влади, бо комуністам вигідно мовчати про боротьбу УПА проти більшовиків, щоб замилювати очі громадянам звірствами УПА, скриваючи власні злочини проти людства. Нажаль така тактика притаманна усім, хто сам не чист перед історією та людьми.

Также по теме: Евреи, УПА, Бандера и современность. Еврейский взгляд на УПА;

До- та післявоєнні роки були майже прозорими для оцінок і не були такими неоднозначними, а тому всі ключові висновки щодо діяльності ОУН-УПА за цей період вже зроблені. Однак, саме період до 1941 року дуже важливий для розуміння подільших подій. Роки війни стали найсуперечливішими і тому саме на прикладах 1941-1945 р.р. можна дати всебічну оцінку будь-якій стороні конфлікту. Хоча, саме з цієї причини, дуже важко і майже неможливо дати об'єктивну оцінку діям УПА.

Справа в тому, що для об'єктивної оцінки ОУН-УПА, варто зазначити деякі особливості їх діяльності у порівнянні з діяльністю Червоної армії та радянських партизан.

УПА не була армією держави і не представляла жодну з держав, а тільки воювала за створення цієї самої держави, яку б могла представляти; УПА не була визнана воюючою стороною, і тому жодних юридичних наслідків УПА за свою діяльність не несе. Проте, не варто плутати УПА як організацію з одного боку та, з другого боку, вояків, воювавших у її складі і які несуть повну відповідальність тільки за власні вчинки. Щось подібне робиться у Польщі в наші часи, коли шукають конкретних винуватців. Проте, Червону армію, і разом з нею сам СРСР, абсолютно можливо й необхідно визнати як терористичну і репресивну організацію; але (!) неприпустимо перекладати провину за злочини Червоної армії та Сталіна на рядових воїнів.

Саме у цьому й полягає колосальна прірва, яка не дозволяє багатьом особам правильно ставити акценти при оцінках діяльності УПА та Червоної армії. Тобто, у випадку з УПА злочини творили окремі особи, а провину покладають на УПА в цілому, хоча це неправильно. У випадку з Червоною армією все навпаки – за її злочини деякі гарячі націоналісти чомусь намагаються звинувачувати славних ветеранів війни.

І це теж неправильно, бо люди в лавах Ч.А. виконували накази Ставки, а вояками УПА – свої власні. Червона армія, навпаки, була офіційною силою, визнаною за воюючу сторону у другій Світовій війні, представляла СРСР й виконувала накази керівництва СРСР ( Сталіна ); несе повну відповідальність за свої дії.

Для того, щоб давати якісь оцінки суб'єктам тих подій, треба навчитись відрізняти організації від рядових членів та, врешті решт, від процесів. УПА була стихійною організацією без єдиного командного центру. Більше того, УПА мала декілька мінливих центрів в особах Мельника, Бандери, Боровця, які воювали на всі боки і, навіть, між собою. На тлі цих особливостей пропоную і закликаю усіх громадян не плутати в одну кучу армії, людей та події.