Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 

"Ми були свідомі того, що з необхідності акція буде суворо таємна та офіційно її не існуватиме, у зв'язку з чим її учасників не захищатимуть усталені міжнародні конвенції про права комбатантів. Річ Посполита в жодному випадку їх не визнає за своїх військових.." Маловідомі подробиці операції "Лом". (Про це пише сайт Історична правда)

Під час Мюнхенської кризи 1938 року Друга Річ Посполита виявилася ситуативним союзником Німеччини та Угорщини у розчленуванні Чехословаччини. Слідом за німцями та угорцями поляки вважали Чехословаччину штучною державою без міцних історичних традицій і підвалин для існування, намагалася отримати певні територіальні дивіденди від перекроювання її кордонів.

Результатом такої політики стало насильницьке захоплення Польщею Тешинської Сілезії на початку жовтня 1938 року, що відбулося у той час, коли німецькі війська тріумфально вступали в Судети.

Урочистий вступ польських військ у Чеський Тешин під час анексії Заольжя, 1938 рік

Як це відбувалося, читайте в матеріалі "Орел проти лева"

Поряд з цим особливе занепокоєння над Віслою викликав розвиток подій на Підкарпатській Русі, найсхіднішому регіоні Чехословаччини, де 11 жовтня 1938 року Прага призначила автономний уряд (керований спочатку мадярофілом Андрієм Бродієм, а з кінця жовтня – авторитетним лідером українського напрямку Августином Волошиним).

Польща вбачала в існуванні української автономії за Карпатами пряму загрозу для своєї територіальної цілісності, небезпідставно побоюючись проникнення "українського вірусу" на підвладні їй Галичину та Волинь.

Поляки також остерігалися "ворожого удару з флангу" – розігрування Берліном "української карти" на Закарпатті проти себе.

Щоб завадити цьому, польська дипломатія та військові восени 1938 року спрямували свої зусилля на те, аби поховати український проект на Закарпатті ще в його зародку.

Ідеєю-фікс стало встановлення спільного кордону з Угорщиною у Карпатах шляхом включення краю до складу корони св. Іштвана. На думку Варшави, це мало ліквідувати таке вибухонебезпечне для неї українське питання на Закарпатті.

Закарпаття. Краєвид на м. Великий Березний

Окрім цього ці дії були частиною ширшої стратегії польської дипломатії, спрямованої на побудову "нейтрального блоку" держав між Німеччиною та СРСР (славнозвісна концепція "Третьої Європи", або "Міжмор'я").

Таємний союз двох шакалів

Ще 2 вересня 1938 року під час зустрічі польського консула у Братиславі Мечислава Халупчинського з угорським консулом Петравічем була досягнута таємна домовленість про "органічну та систематичну боротьбу" з українським рухом на Підкарпатській Русі, якій сторони погодилися не надавати зайвого розголосу [1].

А вже через місяць, будучи окриленим успіхом польського війська у Заольжі (так поляки називали Тешин), 5 жовтня польський міністр закордонних справ Юзеф Бек прийняв у Варшаві угорського державного секретаря Іштвана Чакі.

У ході зустрічі сторони домовилися про проведення спільної саботажно-диверсійної операції на території Закарпаття з метою його якнайшвидшого приєднання до складу Угорщини.

Юзеф Бек крайній справа. Зліва від нього - мінстр пропаганади Третього Райху Йозеф Геббельс, а посередині - очільник Польщі Юзеф Пілсудський, 1934 рік

Для визначення параметрів співробітництва 10 жовтня 1938 року у польській столиці пройшли двосторонні військові переговори за участю начальника Головного штабу Війська Польського генерала Вацлава Стахевича та угорських офіцерів.

Польська сторона пообіцяла розпочати таємну диверсійну акцію після відповідних дій з угорського боку.

За дорученням польського військового керівництва до Ужгорода та Мукачева були направлені групи військових під прикриттям у цивільному для визначення майбутніх маршрутів переходу польських "добровольців" через кордон для знищення об'єктів інфраструктури та сіяння хаосу на сході Чехо-Словацької республіки.

Одночасно між Варшавою та Будапештом розпочався обмін розвідувальними даними про український рух на Закарпатті [2].

Завданням спільної диверсійної операції було дестабілізувати суспільно-політичну та військову ситуацію на Підкарпатській Русі

Завданням спільної диверсійної операції було дестабілізувати суспільно-політичну та військову ситуацію на Підкарпатській Русі, підірвати позиції чехословацької адміністрації та автономного уряду, досягнути його міжнародної ізоляції, спровокувати місцеве населення на повстання і в такий спосіб створити передумови для анексії краю Угорщиною.

Вацлав Стахевич (крайній зліва), 1939 рік

Другі відділи польського Головного та угорського Генерального штабів координували між собою засилання на територію гірського краю диверсійних і терористичних груп для здійснення актів саботажу, пошкодження ліній комунікації (мостів, пошти, телеграфу, телефону, залізниці, автошляхів, ліній електропередач), державних об'єктів, убивства представників місцевих органів влади, чехословацьких жандармів, прикордонників і військових, поширення антиукраїнської пропаганди.

Таємна диверсійна операція Угорщини та Польщі була прикладом порушення міжнародного права: у мирний час без оголошення війни на територію сусідньої держави проникали чисельні та добре озброєні підрозділи, які вчиняти акти саботажу та диверсії.

Військові та диверсійні заходи двох держав доповнювалися економічною та комунікаційною блокадою Закарпаття, масивними інформаційними атаками і дипломатичним тиском на автономний уряд в Хусті.

Фактично тактика дестабілізації, яку сьогодні ми описуємо в категоріях концепції "гібридної війни", була у повній мірі апробована у Карпатській Україні ще у 1938—1939 років. З точки зору міжнародного права, йшлося про непряму агресію.

Режисери та виконавці

Польська операція, що отримала криптонім "Лом", офіційно тривала з 7 жовтня по 25 листопада 1938 року.

Її головною рушійною силою був 2-ий відділ польського Головного штабу, що відповідав за розвідку та контррозвідку.

До операції було також залучено ряд урядових та військових відомств Другої Речі Посполитої – державна поліція, прикордонна служба, Корпус охорони прикордоння (КОП), регулярні війська (VI (Львів) та X (Перемишль) корпуси Війська Польського), військова розвідка та контррозвідка, дипломатичні представництва у Празі та Ужгороді (Севлюші).

У спеціально організованому вишкільному таборі в Розлучі у Карпатах у було підготовлено 7 груп ("кампаній") диверсантів по 80 чоловік у кожній, що складалися зі спеціалістів підривної, саботажної та диверсійної роботи, військовослужбовців та резервістів польської армії, комбатантів операції у Заольжі, добровольців зі складу парамілітарних організацій.

Учасники акцій забезпечувались зброєю, амуніцією, оснащенням, продуктами та медичними засобами з армійських запасів. Для маскування вони використовували цивільний одяг та зброю непольського походження (чеську, австрійську, німецьку, російську та американську) [3].

Загалом протягом жовтня – листопада 1938 року у польських диверсійних акціях на Закарпатті взяли участь понад 1 тис. осіб [4].

Один із учасників "Лому" підхорунжий Йозеф Каспарек згадував як проходив інструктаж бойовиків: "Після попередньої присяги щодо суворої таємниці всі були особисто коротко, але вичерпно зорієнтовані з приводу наявної загрози для Польщі з боку українських націоналістів. Довідались про рішення проведення акції, що мала призвести до повернення Карпатської Русі в кордони Угорщини. Ми були свідомі того, що з необхідності акція буде суворо таємна та офіційно її не існуватиме, у зв'язку з чим її учасників не захищатимуть усталені міжнародні конвенції про права комбатантів. Річ Посполита в жодному випадку їх не визнає за своїх військових (...) Всі добровольці ці умови прийняли як цілком очевидні та задекларували свою участь в діях" [5].

Після першого нападу угорських диверсантів із півдня 5 жовтня 1938 року, що відбулося без узгодження з Варшавою, поляки пришвидшили підготовку своєї акції. 19 жовтня 1938 року начальник 2-го відділу Головного штабу полковник Тадеуш Пелчинський віддав наказ про початок операції.

Головними об'єктами польських диверсій мали стати лінії комунікації, що сполучали Підкарпатську Русь з рештою ЧСР, а також військові та урядові об'єкти (казарми, гарнізони, пости, митниці, пошта, школи тощо) на північ від лінії Перечин-Порошково-Свалява-Волове.

Тадеуш Пелчинський

Для підриву ліній зв'язку використовувалися дрібні групи по 3-5 чоловік. Для нападу на військові гарнізони та пости прикордонної служби – партизанські відділи ("ватаги") чисельністю до 20 чоловік.

Інструкції начальника 2-ї експозитури майора Едмунда Харашкевича, який був серцем операції, заохочували до застосування індивідуального терору проти чехословацьких жандармів, їхніх агентів і чиновників.

Наказувалось уникати актів терору проти цивільного населення. На відмінну від угорських загонів, польським бойовикам заборонялося атакувати регулярні війська, натомість допускались напади на інші збройні формування (жандармерія, фінансова охорона, StOS).

Уся диверсійна операція була належним чином організована, акції готувалися у глибокій конспірації, відтак, відділи дізнавалися про деталі свого завдання тільки напередодні свого відходу із табору "Розлуч" [6].

Під покровом "гібридної війни"

Першу акцію польські диверсанти провели у ніч із 22 на 23 жовтня 1938 року, коли невелика група у складі трьох бійців і двох провідників підірвала міст на шляху між Нижніми Верецькими та Уклином на Воловеччині.

24 жовтня диверсанти знищили міст на шосе поблизу с. Убля, що мав на меті перервати транспортне сполучення між Словаччиною та Підкарпатською Руссю.

27 жовтня 1938 року польські бойовики здійснили спробу висадити у повітря міст біля Жорнави, а наступного дня атакували міст через річку Ріка поблизу Вучкового на трасі, що сполучала окружний центр Волове із Хустом.

Полонений польський диверсант Рудольф Гавелка. Фото: Військово-історичний архів Чеської Республіки

Там диверсанти вбили двох лісників і чеського жандарма Томаша Калчика. У полон до чехів потрапило три диверсанти [7].

Під час нападу польського відділу на шосе Керецьки-Довге на Іршавщині 26 жовтня 1938 року вбили 4 чехословацьких жандармів і 3 членів "української народної гвардії" [8].

Загалом під час першої фази, що тривала з 22 жовтня по 12 листопада 1938 року польські боївки здійснили 20 нападів на об'єкти інфраструктури та державні установи на півночі Підкарпатської Русі [9].

Вибухівка та особисті речі, вилучені в польських терористів. Фото: Архів Міністерства закордонних справ Чехії

Чеський щоденник Lidově Noviny писав: "Польські терористи у військових уніформах і без них озброєні постійно нападають у прикордонній смузі Підкарпатської Русі від Ужока до Волового. Найбільше атакують вони на ділянці між Скоторським і Синевирською Поляною. Напади відбуваються і вдень, і вночі. Вночі часто ціла ділянка палає у вогні від кулеметної пальби, до них додаються постріли з гвинтівок та вибухи гранат" [10].

Туристична база

Польські диверсійні заходи були підсилені пропагандистськими.

У російськомовних листівках виготовлених 2-ю експозитурою 2-го відділу Головного штабу поляки обіцяли закарпатським русинам краще життя у державі св. Іштвана і закликали їх скидати "чеське ярмо" [11].

Польські урядові ЗМІ повідомляли, що між чехословацькими військами та місцевим населенням на Підкарпатті постійно відбуваються сутички. Найчастіше їхні локації співпадали з місцями нападів польських бойовиків [12].

Для маскування диверсанти подекуди використовували чехословацьку уніформу та зброю, у такий спосіб захоплюючи у заручники чехословацьких військових.

Чехословацькі прикордонники в Карпатах, 1938 рік

Під час нападу на с. Нижні Верецьки 10 листопада 1938 року, що вважається однією з найсміливіших акцій за час проведення операції "Лом", польські бойовики пограбували місцеву пошту, підірвали ручними гранатами жандармську станицю і дорожній міст, провели антиурядову агітацію та захопили у полон 20 чехословацьких жандармів і військових.

З метою конспірації та створення видимості, що напад є справою рук місцевого населення, нападники розмовляли між собою чеською мовою та закарпатським діалектом. На зворотній дорозі вони знищили шість шкіл, молокозавод і читальню "Просвіти" у кількох прикордонних селах [13].

Тим часом полонених чехословацьких прикордонників і жандармів було нелегально переправлено через кордон, де відбулася інсценізація їхнього арешту за начебто незаконний перехід кордону.

Будинок чехо-словацької прикордонної варти, пошкоджений внаслідок диверсії польських терористів поблизу Торуня, 1938 рік

У Дрогобичі проти "порушників" відкрили судову справу за звинуваченням у створені озброєної банди, яка мала здійснити терористичні акти на території Другої Речі Посполитої та готувати державний переворот (sic!).

З рук польського "гуманного слідства" чехословацьким військовослужбовцям вдалося звільнитися тільки після окупації чеських земель німецькими військами у березні 1939 року [14].

Для приховування своїх підривних дій проти Карпатської України польське командування часто використовувало й "українське прикриття".

У випадку потрапляння у полон польські диверсанти мали видавати себе за українців біженців із Галичини, які прагнули вступити до "українського легіону" (йшлося про Карпатську Січ) і воювати за "Велику Україну" [15].

Польські терористи, які загинули під час нападу на Присліп, 15 листопада 1938 року. Фото: Військово-історичний архів Чеської Республіки

З цього приводу в одному зі звітів чехословацьких органів безпеки зазначалося: "7 листопада [1938] зі Львова у південному напрямку було направлено 2 тис. озброєних осіб з місцем призначення: кордон Карпатської України. Особи були відібрані з найгіршого шумовиння з околиць Львова, які знають українську мову та володіють фальшивими документами виданих від імені різних українських товариств Львова. З цими дорученнями вони мають звернутися до уряду Карпатської України та прохати про допомогу перед польським переслідуванням. Видають себе таким чином за політичних біженців з Польщі. 10 листопада зі Львова було транспортовано 7 вантажних машин по 20 чол. в кожній, які були спеціально вишколені для здійснення терористичних акцій. Ці особи були вдягнуті в гуцульський однострій і також озброєні (…) Зі Львова отримуємо надійні свідчення, згідно яких там готуються більші відділи молодих людей, озброєних та оснащених на військовий лад, яких мають засилати в Карпатську Україну" [16].

У листопаді 1938 року польські диверсанти здійснили найбільшу кількість нападів на території краю.

Такі акції були зафіксовані 1-3, 5, 8, 10, 13, 15, 16-18, 22, 28-29 та 31 листопада. Від акцій страждали жителі прикордонних населених пунктів: Воловець, Волове, Торунь, Майдан, Прислоп, Гукливе, Скотарське, Нижній Студенний, Синевирська Поляна, Вучкове, Нижні Верецьки, Порошково, Тур'я Пасіка, Малий Березний, Верховина-Бистра та ін. [17].

Службовці фінансової сторожі зі с. Прислопа зі своїми родинами

Якщо на першому етапі цілями нападів були переважно мости, дороги та інші об'єкти комунікації, то на другому – жандармські станиці, відділення фінансової сторожі, поштових урядів, польових підрозділів StOS (Stráž obrany státu) та військові.

Зокрема, під час нападу на Торунь і Прислоп 10 листопада 1938 року загинув службовець прикордонної охорони пластун Іван Кость із Синевира [18].

Стаття в чеській газеті Lidově Noviny від 4 листопада 1938 року про захоплення в полон польського терориста Марка Глинського під час нападу на с. Вучкове

Одним із найдовших вилазок польських диверсантів був напад 8-12 листопада на "дорогу життя" між Тур'я Ремета та Порошково, що з'єднувала Підкарпатську Русь з рештою земель республіки. Задля цього полякам довелося подолати 70 км вглиб закарпатської території, йдучи на висоті 1000 м над рівнем моря [19].

Нерішучий союзник.

Співпраця між польським та угорським військовим керівництвом особливо активізувалася після 12 листопада 1938-го року, коли вдалося досягнути домовленості про координацію та здійснення одночасних нападів великих диверсійних груп як з півночі, так і з півдня чехословацького кордону.

Ще 21 жовтня 1938-го року команда Східномалопольського округу Прикордонної охорони Польщі видала інструкцію, якою зобов'язала підрозділи КОП та співробітників прикордонної охорони надавати всіляку допомогу підрозділам угорських "повстанців", які мали переходити на польську сторону після виконання диверсійних завдань на території Підкарпатської Русі [20].

У подальшому між сторонами був вироблений алгоритм передачі тих груп "угорських добровольців", які доходили до кордону з Польщею.

Вояки Корпусу охорони прикордоння

Варшава вважала, що Будапешт не проявляв достатньої активності та завзятості у спробах повернути собі край, і у подальшому намагалася підштовхнути угорські правлячі кола до більш рішучих дій.Втім, польська сторона не була задоволена рівнем співпраці зі своїм дунайським союзником у проведенні диверсійної операції проти Карпатської Україні.

Польський військовий аташе у Будапешті полковник Ян Емісарський доповідав 11 листопада 1938 року, що угорці прагнули спертися на польську сторону, сподіваючись, що Річ Посполита піде на ризикований крок і реалізує плани, які полякам видавались "дещо фантастичними" [21].

Певний час Будапешт намагався схилити Варшаву до тимчасово введення своїх регулярних військ на територію Підкарпатської Русі (йшлося не багато, не мало про 3-4 корпуси), аби потім передати регіон під контроль Угорщини.

Однак польський міністр закордонних справ Юзеф Бек дипломатично заявив про відсутність "політичних переваг", які б змусили Польщу до збройного втручання в Карпатську Україну [22].

Тим не менше, він запевнив, що Варшава продовжить військову підтримку Будапешта в "рутенському питанні" [23].

Як пригадував польський посол у Празі Казимир Папе, який за свою непоступливу позицію отримав прізвисько "дипломатичного шакала", Варшава надалі намагалася "ліквідувати Підкарпатську Русь з використанням повної енергії Речі Посполитої" [24].

Казимир Папе

На мотиви дій польської сторони в карпато-українському питанні проливає світло заступник директора політичного департаменту МЗС Польщі Тадеуш Кобилянський, який у розмові з радником німецького посольства у Варшаві Р. Шелі 18 листопада 1938 року зазначав:  "Питання Підкарпатської Русі має для нас вирішальне значення. Ви бачите який неспокій викликає це питання в наших українських областях. Ми придушуємо і будемо придушувати цей неспокій. Не робіть для нас неможливим проведення нашої політики. Якщо Підкарпатська Русь увійде до Угорщини, то Польща погодиться пізніше виступити на боці Німеччини в поході на радянську Україну. Якщо ж Підкарпатська Русь залишатиметься осередком неспокою, то такий виступ ви зробите для нас неможливим" [25].  

"Буря в склянці води"

Найбільшою акцією польських диверсантів став напад двох загонів підгрупи "Новий" (170 бійців) на Торунь та Плислоп 21-22 листопада 1938 року, який хоча і мав характер короткої масивної атаки, приніс незначний успіх, оскільки чехословацькі війська були підготовлені до нападу.

Міст на Чорній ріці біля Торуня, підірваний польськими терористами

Польська сторона сподівалася, що акція відбудеться паралельно з початком вторгнення угорських військ у Карпатську Україну, яке планувалося на 20 листопада 1938 року. Однак через тиск Берліна та Рима угорська інвазія була відкладена на пізніший час [26].

Врешті-решт, неочікуваний поворот подій і згортання Будапештом 23 листопада 1938 року своєї диверсійно-саботажної акції на Підкарпатській Русі змусили Варшаву припинити акцію "Лом".

Відповідний наказ 25 листопада 1938 року видав командир VI армійського корпусу генерал Владислав Лянгнер. Щоправда, процес ліквідації операції тривав до кінця грудня 1938 року, а подекуди й до березня 1939 року.

Владислав Лянгнер

Несподіваний маневр Будапешта означав, що угорський союзник поступився Третьому Рейху у питанні встановлення спільного кордону з Польщею і підпав під вплив Берліна.

Польща зробила помітний внесок у дестабілізацію ситуації на Підкарпатській Русі

Польське військове та дипломатичне керівництво визнало, що Польща зробила помітний внесок у дестабілізацію ситуації на Підкарпатській Русі, заплативши, щоправда, за це загостренням міжнаціональних стосунків у себе вдома. У подальшому акції повинні були здійснювати самі угорці.

За підсумковими даними, в ході проведення диверсійної операції "Лом" у жовтні-листопаді 1938 року на території північних округів Підкарпатської Русі польські диверсанти здійснили 56 акцій.

Внаслідок диверсійних акцій було знищено або пошкоджено 1 залізничний та 12 дорожніх мостів, 1 гребля, телефонний комутатор і будинок пошти, у 27 місцях перервано телефонні лінії, 23 осіб вбито, 15 поранено, 20 захоплено у полон.

Водночас втрати з польської сторони становили 23 чоловік, серед них 11 вбитими, 7 пораненими, 3 полоненими і 2 зниклими безвісти [27]. Загиблих у таємній диверсійній операції польський уряд прирівнював до комбатантів, що загинули у війні, з виплатою їхнім родинам соціальної допомоги [28].

Попри матеріальну шкоду та дестабілізаційний ефект, самі режисери операції "Лом" були змушені визнати її провал.

Незважаючи на планомірність і систематичність у здійсненні диверсійних акцій, вона не принесла бажаного результату. У період автономії Карпатської України тут так і не вибухнуло проугорське повстання, на яке покладали великі сподівання у Варшаві та Будапешті, розраховуючи, що воно стане приводом для введення угорських військ.

Чехословацькі органи при підтримці місцевих загонів самооборони (Карпатської Січі) змогли утримати ситуацію під контролем. Це дало привід польському історику Мареку Дещинському порівняти акцію "Лом" із "бурею в склянці води" [29].

Водночас пропагандистський ефект від операції був доволі незначним.

Країни Заходу загалом не сприйняли аргументів поляків та угорців про наявність заворушень у краї, будучи схильним радше довіряти коментарям Праги з цього приводу.

Попри спроби польських військових і політичних кіл зберегти у таємниці агресію проти Карпатської України, проникнення польських груп на територію краю не вдалося приховати.

Чехо-Словаччина оприлюднила інформацію з цього приводу, наслідком чого став розголос у міжнародній пресі. Місця польських нападів на півночі Закарпаття стали предметом зацікавлень закордонних журналістів [30].

10-тисячна панахида у с. Воловому за чехословацькими прикордонниками, які загинули у боях з польськими терористами на Підкарпатській Русі, 1 січня 1939 року

Це ускладнило і так напружені відносини з Прагою та зашкодило міжнародному іміджу Другої Речі Посполитої.

Водночас це спричинило внутрішньополітичний розголос у самій Польщі. 3 грудня 1938 року український посол від УНДО Степан Баран на засіданні сейму у Варшаві з парламентської трибуни протестував проти випадів польських озброєних груп у Карпатській Україні та брехливої кампанії польських ЗМІ проти автономного краю [31].

З цього приводу керівництво УНДО направило звернення на адресу прем'єр-міністра Польщі Феліціяна Славой-Складовського та міністра закордонних справ Юзефа Бека, в якому зазначалося, що "всі українці з прикрістю і сумом спостерігають за тим, як Польща прагне до спільного польсько-угорського кордону, ігноруючи права українців на самовизначення" [32].

Участь Польщі в подіях на Підкарпатській Русі активізувала й підживила іредентистські настрої українців у Галичині, як також вплинула на зростання антипольських настроїв у Карпатській Україні.


[1] AAN, Konsulat RP w Użhorodzie [1922] 1928-1938, num. zesp. 460, sygn. 11, s. 109.

[2] Koźmiński Maciej. Polska i Węgry przed II wojną światową (październik 1938 - wrzesień 1939). Z dziejów dyplomacji i irredenty. – Wrocław - Warszawa – Kraków, 1970. – S. 118-119.

[3] Deszczyсski M. P. Ostatni egzamin. Wojsko Polskie wobec kryzysu czechoslowackiego 1938–1939. – Warszawa, 2003. – S. 309.

[4] Dąbrowski D. Rzeczpospolita Polska wobec kwestii Rusi Zakarpackiej (Podkarpackiej). 1938–1939. – Toruń, 2007. – S. 148-206.

[5] Kasparek J. Przepust karpacki: tajna akcja polskiego wywiadu. – Warszawa, Wydawnictwo Czasopism i Książek Technicznych, 1992. – S. 14.

[6] Samus P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom": Polskie dzialanai dywersyjne na Rusa Zakarpackiej w swietle dokumtntow Oddzialu II Sztabu Glownego WP. – Warszawa, 1998. – S. 148; Kredátus J. Politicko-vojenské akcie II. Rzeczpospolity na Podkarpatskej Rusi a východnom Slovensku na prelome rokov 1938-1939 // Slovenská republika 1939 – 1945 očami mladých historikov. T. IV – Banská Bystrica 2005. – S. 305-306; Deszczyсski M. P. Ostatni egzamin. Wojsko Polskie wobec kryzysu czechosіowackiego 1938–1939. – Warszawa, 2003. – S. 310.

[7] Домбровський Д. Польща і Закарпаття: 1938-1939. – К.: Темпора, 2012. – С. 168-170, 184-187; Вегеш М., Гиря В., Король Ф. Угорська іредента на Закарпатті між двома світовими війнами (1918-1939 рр.). – Ужгород, 1998. –С. 103; Kasparek J. Przepust karpacki: tajna akcja polskiego wywiadu. – Warszawa, Wydawnictwo Czasopism i Książek Technicznych, 1992. - S. 80-81, 101.

[8] Samus P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom": Polskie dzialanai dywersyjne na Rusa Zakarpackiej w swietle dokumtntow Oddzialu II Sztabu Glownego WP. – Warszawa, 1998. – S. 109.

[9] Kredátus J. Politicko-vojenské akcie II. Rzeczpospolity na Podkarpatskej Rusi a východnom Slovensku na prelome rokov 1938-1939 // Slovenská republika 1939 – 1945 očami mladých historikov. T. IV – Banská Bystrica 2005. – S. 308-309.

[10] Lidově Noviny. – 25 listopadu 1938. – S. 1.

[11] Samus P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom": Polskie dzialanai dywersyjne na Rusa Zakarpackiej w swietle dokumtntow Oddzialu II Sztabu Glownego WP. – Warszawa, 1998. – S. 63.

[12] Lidově Noviny. – 17 listopadu 1938. – S. 1.

[13] Домбровський Д. Польща і Закарпаття: 1938-1939. – К.: Темпора, 2012. – С. 172-174; Samus P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom": Polskie dzialanai dywersyjne na Rusa Zakarpackiej w swietle dokumtntow Oddzialu II Sztabu Glownego WP. – Warszawa, 1998. – S. 178-181.

[14] Národní archiv v Praze. – fond MV I - SR (1075-2), inv. č.12 882, sign. 13-25-9, k. č. 6083; Radan Lášek. Jednotka určeni SOS. Díl třeti. – Praha, 2008. – S. 23-38.

[15] VHA. – Fond MNO, HS, oper. oddel. 2, inv. č. 5347; Kasparek J. Przepust karpacki: tajna akcja polskiego wywiadu. – Warszawa, Wydawnictwo Czasopism i Książek Technicznych, 1992. – S. 16, 31.

[16] Národní archiv v Praze. – MV I-D. – inv. č. 1075/6. – kart. 196.

[17] Вегеш М., Гиря В., Король Ф. Угорська іредента на Закарпатті між двома світовими війнами (1918-1939 рр.). – Ужгород, 1998. – С. 104; Ota Holub. Stůj! Finanční stráž. – Praha: Naše Vojsko, 1987. – S. 151-154.

[18] Пап С. Пластовий альманах з нагоди п'ятдесятиріччя українського Пласту на Закарпатті, 1921-1971. – Рим, 1976. – С. 6.

[19] Домбровський Д. Польща і Закарпаття: 1938-1939. – К.: Темпора, 2012. – С. 178.

[20] ЦДІАЛ. – Ф. 204. – Оп. 1. – Спр. 1211. – Арк. 38.

[21] AAN, Sztab Główny w Warszawie 1919-1939, Referat studiow ogolnych, oddz. II, Materialy dot. Rumunii, sygn. 616/265, s. 147.

[22] Józef Beck. Ostatni raport. – Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1987. – s. 246-247.

[23] Венгрия и вторая мировая война. Секретные дипломатические документы из истории кануна и периода войны. – М., 1962. – С. 132-133; Samuś P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom". Polskie dzialania dywersyjne na Rusi Zakarpackiej w świetle dokumentów Oddzialu II Sztabu Glównego WP. – Warszawa, 1998. – S. 150-151.

[24] Michał Jarnecki. Irredenta ukraińska w relacjach polsko-czechosłowackich w latach 1918-1939. – Kalisz-Poznań: Kaliskie Towarzystwo Przyjaciół Nauk, 2009. – S. 226.

[25] Год кризиса, 1938–1939: Документы и материалы. Т. 1 (29 сентября 1938 г. – 31 мая 1939г.). – М.: Политиздат, 1990. – С. 105.

[26] Dąbrowski D. Rzeczpospolita Polska wobec kwestii Rusi Zakarpackiej (Podkarpackiej). 1938–1939. – Toruń, 2007. – S. 204-205; Samus P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom": Polskie dzialanai dywersyjne na Rusa Zakarpackiej w swietle dokumtntow Oddzialu II Sztabu Glownego WP. – Warszawa, 1998. – S. 221-223, 240-243.

[27] Samus P., Badziak K., Matwiejew G. Akcja „Lom": Polskie dzialanai dywersyjne na Rusa Zakarpackiej w swietle dokumtntow Oddzialu II Sztabu Glownego WP. – Warszawa, 1998. – S. 270.

[28] Kasparek J. Przepust karpacki: tajna akcja polskiego wywiadu. – Warszawa, Wydawnictwo Czasopism i Książek Technicznych, 1992. – S. 83.

[29] Deszczyсski M. P. Ostatni egzamin. Wojsko Polskie wobec kryzysu czechoslowackiego 1938–1939. – Warszawa, 2003. – S. 313.

[30] Henderson A. The Eyewitness in Czecho-Slovakia. – London, 1939. – P. 253.

[31] Lidově Noviny. – 4 prosince 1938. – S. 2.

[32] Трофимович Л.В., Трофимович В.В. Небезпечне суперництво… Українське питання в зовнішній політиці Польщі та Радянського Союзу. 1938–1939 рр. – Рівне, Волинські обереги, 2013. – С. 61-62.