Гра, мета, мотиви, засоби Путіна в кримському конфлікті

Гра, мета, мотиви, засоби Путіна в кримському конфлікту. Звичайно, зараз давати якісь певні прогнози щодо розвитку ситуації в Криму було б дуже самовпевнено. Янукович, з'явившись як Моріарті у відомому серіалі, зі своїм «указом» і «Центральною радою», захоплення місцевого парламенту озброєними людьми, все це поки що схоже на якийсь фарс. (см.по-русски эту же статью)

Зараз справа виглядає так, ніби хтось намагається нав'язати якийсь торг, а не влаштувати війнушку, адже місцевий парламент прийняв рішення провести референдум про «вдосконалення статусу автономії» 16 березня (спочатку 25 травня 2014), а не про негайне відділення.

Однак, як би там не було, хто б конкретно не стояв за цими подіями, і які б «сценарії» не намагалися зараз реалізувати, в будь-якому випадку одним із гравців – вільно чи мимоволі – буде такий собі Путін.

Не важливо, сам він це все організував, або просто плив за течією, він у будь-якому випадку буде втягнутий в події. Тому для нас важливо розуміти, що лежить в самій основі його дій. Не буду розмірковувати про перспективи збройного конфлікту, українську Осетію тощо, все це – лише засоби.

Метою Путіна, як і будь-якого іншої держави (в Росії, схоже, воно звелося до однієї людини) є збереження влади, тобто, можливості наказувати іншим людям і розпоряджатися їхньою власністю.

Насправді це дуже непросте завдання. Наївні люди вважають, що «сила дає право» і в кого гармата, той і править. Може бути і править, але недовго. Для того, щоб держава мала владу над людьми, ці люди повинні не тільки і не стільки боятися її, але, перш за все, вірити в її корисність. Саме ця віра і називається легітимністю.

Між суспільством і державою йде постійна гра, яка на мові державознавців називається «пошуком згоди». Держава постійно тестує суспільство на згоду нового регулювання суспільного життя, і, в залежності від реакції, або вводить його, або ні. Все це неможливо без якихось міфів і легенд, які пояснюють, навіщо це все потрібно.
Іноді такі міфи і легенди виглядають як справжня фантастика, як, наприклад, ті, що пояснюють заборони сирого молока і домашнього лимонаду в США, але, якщо такі заборони є, існує достатня кількість людей, готових у них повірити.

В цілому, чим менше держава лізе в життя громадян, тим у нього простіше з легітимністю і винаходом міфів і легенд. Навпаки, чим більше ви втручаєтеся, тим складніше стають конструкції, які вам доводиться вигадувати. Згадаймо, що тоталітаризм, в якому громадяни фактично прямо належать державі, змушений був не лише періодично їх відстрілювати, але і винаходити цілі томи міфології, супроводжуючи її безліччю ритуалів і обрядів.

Все це відноситься і до Путіна, який буквально з перших днів своєї влади дуже сильно перейнявся «пошуком згоди». Нагадаю, що Путін почав активно «працювати» з інтернетом ще в ті часи, коли у нас багато політиків і слова такого не чули. Він чудово зрозумів його пропагандистські можливості. Всі ці роки формувався і видозмінювався міф, який дозволяв Путіну утримати владу.

Чому Путін так чинить з Кримом і Україною. Міфи Путіна і державна міфологія Росії

Так от, прогнозуючи Путіна, ми повинні розуміти, що його дії задаються змістом існуючої в Росії державної міфології. Путін діє, перш за все, в розрахунку на внутрішнє російське споживання. У цьому сенсі інтерес Путіна полягає не у вирішенні українського або кримського «питань», а в тому, щоб такі «питання» існували як можна довше. Інтерес Путіна полягає у дестабілізації, а не в анексії.

Путінська міфологія припускає, що всі, хто відокремився від Росії, так чи інакше постраждали від цього, що все це справа рук Америки та інших ворогів. Тому на кордонах Росії мають право на життя тільки «братні» режими на зразок Лукашенка, у всіх інших випадках Росія завжди буде підтримувати внутрішні конфлікти і дестабілізацію.

І тепер настав час сказати про логіку розвитку самої державної міфології

Як ми вже говорили, чим більше ви хочете влади, тим все більш значущою і фантастичною буде ставати ваша міфологія. Росія сьогодні – це країна перемігшого Пелевіна (одна тільки георгіївська стрічка чого варта), але вся фантасмогоричність абсурду має і зворотний бік – чим вона вище, тим вище ризики того, що одного разу легенда впаде у самий несподіваний спосіб.

Я не втомлююся нагадувати історію СРСР, понуренного у божевільний ідеологічний маразм. СРСР закінчився тоді, коли впала його міфологія, а сталося це за історичними мірками прямо таки стрімко і блискавично. Щось подібне чекає і Росію. В нашій історії це означає, що мирна і процвітаюча Україна просто неприпустима для путінського режиму. А це значить, що потрібно постаратися якомога швидше перейти в цей стан.

Володимир Золотарьов, Галицькі контракти