Якось почесний громадянин міста Севастополя і автор віршів гімну міста "Легендарний Севастополь" П. Градов виступив у газеті "Известия" з пропозицією – "Поверніть Севастополь". Мовляв, це буде "чесно і справедливо". Пропозиція адресована Президенту України Л. Кучмі і базується на таких аргументах:

  1. Севастополь заснувала російська цариця Катерина Велика
  2. Севастополь – символ Росії
  3. І.С. Хрущов одноосібно прийняв рішення про передачу Севастополя від Росії Україні
  4. Навіщо Україні в Севастополі Військово-Морські Сили? Чорноморський флот в змозі захистити Україну

Про царицю, яка "власноруч" заснувала Севастополь

Севастопольці вдячні російській цариці Катерини-2 за заснування міста. Вона також заснувала місто Катеринослав, про яке П. Градов не дбає. Знає бісова дитина, що Леонід Кучма небайдужий до Дніпропетровська. Дніпропетровці випустили в честь цариці цукерки "Катерина II". Севастопольці днями в честь матінки встановили пам'ятний знак.

Ну що ми можемо зробити для неї? Я б особисто порекомендував перейменувати в Севастополі вул. Леніна, повернувши їй колишню назву – Катерининська. Що стосується встановлення пам'ятника засновниці – міськрада поки що проти. Навіть не знаю чому. То моральність цариці не подобається, чи то з політичних міркувань. Як відомо, матінка-Катерина дуже не любила українців і кримських татар, так і до євреїв начебто ставилася не дуже.

Про символи Крима

Тут справа складніша, бо кожен росіянин, як і поет Градов, переконаний, що Севастополь є виключно легендарний місто виключно "російської слави". Газета Чорноморського флоту Російської Федерації "Прапор Батьківщини" досить часто оголошує: "білокам'яний красень – приклад незламності духу російського солдата" або "про севастопольському подвиг російського солдата і матроса складені легенди".

Не торкаючись "духу" і "подвигу", не преминемо зауважити: найперша легенда – це теза про російську природу слави міста. Російської (державно) – так, але не російської етнічно. Переконаний, що ні один сучасний громадянин Росії навіть не здогадується про те, що в Севастополі стоїть пам'ятник єврейським солдату як символ подвигу євреїв у першій обороні Севастополя. Переконаний, що жоден сучасний мешканець Росії не знає про те, що католики (майже стовідсотково – поляки) заготовлені для будівництва костелу будматеріали дуже патріотично віддали на будівництво укріплень в Кримську війну. Переконаний, що росіяни не здогадуються про національності матроса П. Кішки. Упевнений, що деякі росіяни, дивлячись на портрет славнозвісного з російських адміралів П.С. Нахімова, відзначають його не надто російську зовнішність.

Відкриємо підручник для дітей під назвою "Потомству в пример" (Е. Атабаева, В. Коваленю, "Таврида", Сімферополь). У книзі вміщено портрети героїв оборони Севастополя Кримської війни 1853 – 1856 рр. Всього – 83. З них 33, тобто 40%, мають підписи з явно неросійськими прізвищами. А з неросійських мало не половина – німці.

Герої війни, чиї портрети вміщені в підручнику, за малим винятком, полководці. А нижні чини? Будь ласка. У Музеї Чорноморського Флоту є стела, де виписаний бойовий склад військ, які брали участь у першій обороні Севастополя. Отже: 12 українських полків, 6 – білоруських, 5 – польських, 2 – литовських. Всього 25. Росіфйських – 30, якщо вважати росіянами і башкирів і татар.

У другу оборону міста інтернаціональна ситуація не змінилася. Досить вказати прізвища українців-героїв Великої Вітчизняної: В. Цибулько, М. Фільченко (цікаво, що творці легенд додали до цього прізвища літеру "в"), І. Богатир, С. Раєнко, А. Калюжний, А. Ковтун, І. Яцуненко, П. Горпищенко, М. Байда…

Проте ж відвернемося від "слави" і звернімося до практичного роду речей: хто будував місто і флот? Невже людей і будматеріали везли з російського Уралу – ближче нічого не було? Історик Г. Шторм пише: "Перші севастопольські споруди були схожі на звичайні новоросійські (Новоросія – історична назва приєднаних до Росії земель – П.Ф.) хати… Мазанки ці будували матроси з кораблів". Кораблі ж, природно, будувалися на верфях. Ескадра адмірала Ф. Клокачева, яка в 1783 році першою увійшла в Севастопольську бухту, побудована, в основному, в Херсоні – природно, не без українців.

Сама ж бухта ще до Ф. Клокачева і Л. Суворова була освоєна і кримськими татарами, і запорізькими козаками. Цікавий факт: ескадру Ф. Клокачева завів у Севастопольську бухту лоцман – кошовий Лиманської Дніпровської флотилії українець Сидір Білий. От вам і український адмірал. Були ще? Будьте ласкаві.

Петро I ще не народився, а вже український гетьман Петро Сагайдачний виграв кілька морських битв у турків. (То-то Чорноморський флот зараз поспішає застовпити монументальної пропагандою кожен сквер в Севастополі, а то "хохли" поставлять пам'ятник Сагайдачному. Природно, цей монумент буде спростовувати деякі легенди. Бо ж український флот має традиції старші, вибачте, російських…).

Відомий наказ князя Р. Потьомкіна: "Матросов набирать флоту Черноморского из казаков запорожских и крестьян полуденной Малороссии как извечно опытных мореходов и победителей во множестве сражений и баталиях морских с неприятелем".

На початку минулого століття корабельний особовий склад був переважно українським. Інакше підняв би Чорноморський флот в 1917-1918 роках українські прапори? І виходить, що багато ресурсів – моральних і матеріальних витратив український народ на Севастополь і Чорноморський Флот. І навіть у сучасній історії. Бо вже майже 50 років місто входить до складу України, а кораблі Чорноморського Флоту будувалися на верфях у Миколаєві.

Про те як Хрущов передав Крим Україні

Тут є деяка "заковирка" в аргументах Градова. Що Катерина II одноосібно заснувала місто – це добре, а те, що Хрущов одноосібно передав місто – це погано? У них, у поетів, з логікою не дуже… За їх логікою, український народ був у винятковому фаворі у Микити Сергійовича – цілий Крим подарував, як пишуть винахідники легенд, "В знак вічної дружби і єднання двох великих слов'янських народів до 300-річчя возз'єднання України і Росії" (у 1954 році). А Білорусі чому нічого не дав "В знак…"? Чим білоруси гірше "хохлів"? Чому образив Молдавію і Туву, у яких у тому ж 1954 році сталися ювілеї "возз'єднання з Росією"?

Та й чого такий близький серцю, прямо скажемо, цей подарунок? З тисячами пам'ятників "російської слави" плюс сотні палаців і урядових дач? Віддав би Воронезьку або Курську область, населені переважно українцями, – і справа з кінцем. А Кубань? Там досі говорять українською… І чому подарунок зробив за 3 місяці до ювілею? Уявіть, що ви даруєте подарунок дружині в честь 8 Березня в грудні…

То-То й воно, що Микита Сергійович був не дурень, розкидуючий разом з іншими керівниками СРСР і РРФСР територіями, а дуже ініціативний господарник, зрозумівший, що врятував Крим від голоду (переселенці, які прибули з помірних широт замість виселених кримських татар, не вміли господарювати на посушливому півострові) може тільки Дніпро, тобто Україна.

І якщо ви думаєте, що українці настільки зраділи щедрому подарунку, то помиляєтеся. Якщо проаналізувати ювілейні, 1954 року народження, вітальні адреси і промови, що з російської, що з української сторони, то видно, що кримська тема замовчувалася, бентежила партфункціонерів. Ще б, українцям належало нагодувати півострів (так ще навесні) і побудувати два гігантських водосховища на Дніпрі і канал! І це в умовах, коли маса українських механізаторів була відправлена на цілину в Казахстан.

Я далекий від думки, що Україна виключно самостийно переробляла Дніпро під кримські потреби, але те, що їй довелося напружитися для цієї справи – це безсумнівно.

І Україна впоралася. І до цих пір Дніпро – благо Криму. До речі, днями уряд Автономної Республіки Крим звернулося до Києва з проханням збільшити ліміт дніпровської води – не дуже справи в сільському господарстві. Та й місто-герой, "символ Росії", ні-ні, та й поп'є водички з символу України. Так-с! З українського Дніпра!

А на закуску найпікантніше – роль Микити Сергійовича в ініціюванні передачі Криму Україні невідома. Немає його підписів на відповідних документах, як і невідомо, хто був доповідачем на Президії ЦК КПРС 27.01.1954, вирішував це питання ідеологічно.

Однак припустимо, що Хрущов, будучи в душі українським націоналістом (за паспортом він росіянин), відрубав у Росії ласий шматок на користь "хохлів". Вже напевно б йому це пригадали товариші по партії, коли знімали зі всіх постів у 1964 році за "волюнтаризм і непродумані рішення": у годинній антихрущевскій доповіді Суслова Крим не згадано! Мабуть, рішення про його передачу довело свою повну доцільність. (До речі, у відповідь на заклик Градова "Поверніть Севастополь" російські громадяни кинулися писати в "Известиях", що, мовляв, "відібрання Криму у Росії було… незаконним". Не вдаючись у юридичні тонкощі, повідомимо, що фактами підписання Договору між Росією і Україною 1997 р. та Договору про держкордон визнана повна законність приналежності Криму Україні.)

Між тим, Севастополь був переданий разом з Кримом. Хто не вірить – подивіться в ВРЕ (БСЭ) і географічні карти того часу. І в повній відповідності з картами в 60-ті роки постало питання про переведення життя Севастополя на українську мову. Місцева влада слізно просили залишити місто російськомовним, мотивуючи це тим, що жителі, в основному, є військовослужбовці і часто міняють місце служби.

Повернемося до логіки

50 років новітньої історії місто-герой живе в складі України. Природно, всі ці роки на нього витрачалися ресурси українського народу. Так з якого дива український народ повинен його віддати? Тому що там стоїть російський флот? Так він стоїть там тимчасово, тому що йому більше нікуди подітися – інфраструктури для його базування на російському узбережжі Чорного моря немає. Чи здатна вона захистити Україну або хоча б Крим? Відповідь – ні. Згідно з військовим канонами флот в принципі ніякої території захистити не може. Військовий флот (якщо це не флот США) – це допоміжна структура і тільки у взаємодії з іншими видами Збройних Сил, він може грати істотну роль.

Мені незручно про це говорити, але у всіх війнах Севастополь було здано ворогові, що, звичайно, суперечить віршів П. Градова – "неприступний для ворогів", але, тим не менш, є незаперечним фактом. Ставка на Чорноморський флот історично себе не виправдала. Тим більше вона не виправдовується зараз, коли ЧФ в Криму стоїть в самоті, а його кораблі являють собою, як пише та ж газета "Известия", "щось давнє…".

Так вже й бути – відкрию військову таємницю. За оборону Криму в повному обсязі відповідають Військово-Морські Сили України, які мають у підпорядкуванні 32-й Сімферопольський корпус Сухопутних військ, а також взаємодіють з Сухопутними військами, ВПС і ППО України. Так що "мерсі" за послуги ЧФ – ми як-небудь самі.

Чесно та справедливо про Крим та Севастополь

Питання з Севастополем після розпаду СРСР вирішене чесно і справедливо. І з боку України великим подарунком російського народу є згода на тимчасове перебування Чорноморського флоту в Севастополі, причому за смішні гроші. Хотілося, щоб громадяни Росії це розуміли. Тим більше почесні громадяни міста-героя.