Непокараний Харківський розкол в УПЦ

Нині виповнюється 25 років псевдособору в Харкові, на якому московські спецслужби, їхні поплічники в Україні та залежні від них архієреї вчинили переворот в УПЦ та розкололи Українське Православ'я. Після окупації Криму та "русской весны" значно простіше зрозуміти навіть пересічному читачу – як це було. Тоді СРСР розпався зовсім недавно, нові структури незалежної України були по суті своїй просто перейменованими старими радянськими, з тими самими працівниками. Кремль і Лубянка поступово оговтувалися від колапсу СРСР.

Єльцин визнав незалежність нашої держави. Але не російський істеблішмент та спецслужби – як бачимо, для них і досі немає ніякої України. Тому реінтеграція стала їхньою головною стратегічною метою.

В її реалізації УПЦ МП відведено одну з ключових ролей.

Архієреї МП за радянський час звикли боятися держави. Тому з проголошенням незалежності України розгубилися – кому бути лояльним? Новій державі чи старому "Центру"? Так само, як у Криму після втечі Януковича, багато хто став розмірковувати: Москва чи Київ, РФ чи Україна?..

Наприкінці 1991 р. "Центр" теж був розгублений, але швидко оговтався та перейшов у контрнаступ.

За хронологією подій від літа 1991-го до червня 1992-го добре видно, хто в єпископаті МП в Україні був тоді (і є зараз серед тих, хто живий) кремлівським лоялістом. Перший ряд – Агафангел (нині одеський) та Іонафан (нині тульчинський). Другий ряд – три товариша: Онуфрій (нинішній митрополит МПвУ), Сергій (тернопільський) та Аліпій (колишній донецький). Далі – Василій Васільцев, Нікодим Руснак, Іов Тивонюк…

В УПЦ протягом зими-весни 1992 р. склалася ситуація, подібна до Криму в лютому-березні 2014-го чи на Донбасі в квітні-червні того ж року. Є глава Церкви – митрополит Філарет, який підтримує незалежність, є одноголосне рішення Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. про автокефалію – але з Москви ведеться індивідуальна робота з єпископами щодо поновлення їхньої лояльності "Центру". Як з кримськими та донецькими можновладцями і "елітами". І коли вона проведена – здійснюється переворот.

Псевдособор в Харкові 25 років тому був організований за тією ж схемою, що і "решення ВР АР Крим про референдум" у лютому 2014-го. Легітимні депутати Верховної Ради Криму під охороною кремлівських спецслужб за закритими дверима проголосили беззаконне рішення. Бо з ними "попрацювали". Бо Москви вони боялися більше, ніж Києва…

Отак і існує МПвУ досі: як люди в Криму і ОРДЛО під російською окупацією. Хтось цьому щиро радіє, хтось терпить, хтось просто закриває очі, а хтось щиро чекає визволення.

Але самі не хочуть / не можуть відірватися від Москви – бо вона має над ними більшу силу, ніж Київ.

Бо кожен архієрей МПвУ зараз бачить: жоден з його колег – явних кремлівських агентів – не лише не покараний за зраду Україні та співпрацю зі спецслужбами ворога, але навпаки – всі на своїх місцях і при почестях. Більше того, дехто продовжує кар'єрно зростати, бо нині в МПвУ голосно кричати "За русский мир!" та критикувати Україну – фундамент успіху.

Архієреї – путінські орденоносці далі посідають чільні місця, а їхній світський куратор вже навіть не ховається, демонструючи свою роль… Натомість кожен, хто в УПЦ МП публічно виступив з проукраїнських позицій – підданий там остракізму та відсунутий у максимально далекий кут.

Якщо завтра архієрей МПвУ N збере своє духовенство і заявить, що ми "йдемо від Москви", то що станеться? Негайний указ з Лаври про звільнення і заборону, швидке судилище і "позбавлення сану". Найняті за олігархо-російські гроші "тітушки" викинуть з єпархіального управління, кафедрального собору та власного житла, "юристи" купуватимуть світські суди, "спж" та інші інформаційні помийні заллють весь простір брудом і компроматом.

А чи захистять його суспільство і держава? Чи вишлють російського шпигуна з посольства, який дає вказівки в лаврську Митрополію? Чи викриють двох-трьох його колег в рясах / краватках в самих стінах Лаври? Чи заарештують / розженуть всіх "тітушок" та виведуть на чисту воду схему їхнього залучення? Чи викриють та покарають корупціонерів-юристів та хабарників-суддів? Чи "дадуть по руках" кремлівському олігархо-куратору?

Чи за звичкою скажуть: "це релігійне питання, ми тут не втручаємося, нехай вони самі розбираються"?

Отак багато з архієреїв МПвУ зважують на терезах. І московська шалька виявляється важчою.

Тоді, 25 років тому, всього кілька людей на чолі з митрополитом Філаретом не побоялися протиставити себе кремлівській машині. Не зігнулися, не зламалися. Залишилися на боці правди. А більшість єпископату перейшла на сторону сили – як більшість українських військових, спецслужбістів та держчиновників у Криму.

І доки ці єпископи та підлеглі їм священики не повірять, що Київ здатен захистити їх від Москви, що Україна справді має незалежне майбутнє, а не повернеться за пару років у "братні обійми" – доти вони будуть з радістю чи гіркотою, але перебувати там, де вони є.

Бо зараз їх переконують, що як після Помаранчевої революції Янукович повернувся до влади і став ще сильнішим – так і тепер "все повернеться", треба лише "почекати". І вони чекатимуть – хто з надією, хто зі страхом… Чекатимуть доти, доки суспільство та держава не доведуть їм НА ДІЛІ, що чекати – марно, бо Україна – назавжди.

Але дотепер ані за Харківський розкол, як акт колаборації з російськими спецслужбами, ані за всю подальшу антиукраїнську діяльність на церковному грунті ще ЖОДЕН винний не поніс покарання. Навпаки – головних виконавців розколу сама ж Українська держава обвішала орденами, як новорічну ялинку (кому цікаво – подивіться, скільки орденів мав Нікодим харківський та має Агафангел одеський).

І ця безкарність кремлівського зла і "безсилля" держави Україна спонукають до повторення…

P.S. Замість епілога

Екклезіаст 1:9-10

Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять: “дивись, ось це нове”; але це було вже у віках, які були раніше за нас.

Матфея 19:14-15

Сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.

Євстратій Зоря