Психологія жебрака в українському суспільстві

Більш ніж згоден з Nastya Melnychenko. Психологія людей, і особливо на селі, повинна змінюватись. Думки про те, що можемо отримати негайно затьмарюють думки про набагато більші можливості у майбутньому. Наші покоління вчили так: "аби не було війни" і т.д. В нас вбивали ініціативність: "инициатива наказуема".

Ось – довчились до краю. Прожерти останнє і не мати що посіяти в майбутньому. Наші підприємці досі вбачають в тратах на роботу нічної зміни на складі лише трати, а не інвестиції в більш кращу роботу і результат. Нажаль…

Говорили з попутниками про якусь тотальну відсутність стратегічного мислення у наших людей. Вперше мене це дуже вразило, коли один хлоп з Києва, з яким я колись працювала в одній органіізації, вкрав проектні гроші і втік. При тому, що якби він їх не вкрав, а чесно заробляв, то за час проекту заробив би більше + не зазнав би репутаційних втрат + мав би змогу працювати у інших проектах і надалі. Але ні, кілька десятків тисяч затьмарили розум.

Або ось села, отримують собі гранти від якогось донора. Ні, щоб розбудувати інфраструктуру села, або там вкласти гроші у побудову ферми… ні, вони воліють побиреньку собі купити "витребеньки". Цим грішать не лише селяни, як я вже бачила пару разів за цей рік. Тобто людина готова закласти у бюджет проекту щось "едаке", на що заробити не може, і це підриває авторитет організації та ще й ставить під загрозу фінансування проекту.

Або ось приїздять містяни в село, хочуть його піднімати. Стратегічне мислення підказало б селянам, що їм вигідно продати хати якнайбільшій кількості містян, які б за пару років розвинули їхній хутір і дали б роботу та інфраструктуру. Так ні, відчувши інтрес до хутору, селяни сліпнуть від перспектив срубіть бабла. Іноді задирати ціни починають ще до того, як будь-що зроблено.

Так, до нашого приїзду красна ціна хати у Хрулях становила 6 тис грн. Зараз же почали називати 50 000. Ясно, що ніхто на це не ведеться, тож селяни тотально програють у довгостроковій перспективі….

І так мислить майже вся Україна. І що його робити?