Протестний Київ привертає увагу білорусів. На «Євромайдані» побували політики і громадські активісти з Білорусі. Про свої враження RFI розповіли побувавші в українській столиці юрист і правозахисник Дар'я Катковская та лідер молодіжної мережі Білоруської профспілки працівників радіоелектронної промисловості Андрій Стрижак.
У білоруських в'язницях залишаються політв'язні, які отримали терміни за участь у протестах після президентських виборів у 2010 році. Акції опозиції та їх наслідки для організаторів в Україні та Білорусі значно відрізняються. Інша політична ситуація, інший рівень готовності суспільства відстоювати свої права. Можливо тому події на Євромайдані викликають інтерес у білорусів, які задаються питанням, як зробити виступи незадоволених режимом Лукашенка як мінімум менш небезпечними для їх учасників.
Протестний табір і юридична підтримка
Юрист Дар'я Катковська: "В один день я була учасником акції, в другій – спостерігачем. Мені сподобалося технічне оснащення – хороша апаратура, на площі великі монітори, транслюється все, що відбувається на сцені. Люди організували самооборону, не пускають на Майдан п'яних провокаторів, організоване харчування, теплі речі, люди здають картки для інтернету, можна зарядити телефон. З побутової точки зору все дуже непогано організовано, враховуючи зимовий час року. З боку влади саме цьому протидії немає".
Що стосується правозахисників, на відміну від Мінська, якихось центрів, де надають юридичну допомогу постраждалим, в Україні більше. І активно в цих процесах беруть участь адвокати, – чого не було в Білорусі, – абсолютно на добровільних засадах. Юридичні фірми (мої українські колеги), яких я знаю за своєю роботою, допомагають складати скарги на дії міліції. Більшість людей готові відстоювати свої права, що теж приємно.
Ініціативність маніфестантів на Майдані на вул.Грушевського
Юрист Дар'я Катковская: Добре взаємодіють громадяни з опозиційними партіями. Крім того, люди самоорганізуються, реагують на виникаючі ситуації і на потреби тих, хто перебуває на Майдані, проявляють ініціативу, не чекаючи ніяких вказівок. Наприклад, якщо рухаються два потоки людей у різному напрямку, знаходиться людина, яка з власної ініціативи стає на парапет і регулює рух, щоб маніфестанти не стикалися.
Хтось бачить, що тут і зараз є проблема, і в цей момент чоловік, якого ніхто не уповноважував, бере на себе відповідальність. І починає щось робити, до нього приєднуються інші люди, ці дії відточуються, стають частиною всієї цієї системи.
Дії правозахисників і спостерігачів на Євромайдані
Юрист Дар'я Катковская: Що стосується правозахисників, в Білорусі це вже працює, але в момент, наприклад, акції, після президентських виборів 2010 року це не було поставлено.
Я особисто брала участь як спостерігач у моніторингу масових заходів. Розставляються люди на певних точках, у них є певні завдання, це третя нейтральна сторона, яка не бере участь в акції безпосередньо, спостерігачі не викрикують гасла і не приєднуються ні до однієї із сторін, а лише фіксують порушення з боку силовиків і демонстрантів. Правозахисники спеціально навчені, як фіксувати ці порушення.
Але в Україні зовсім інше ставлення до спостерігачів. Нас пропускали в розташування внутрішніх військ та до загонів спецпризначення "Беркут". Ми могли перебувати там же, де і преса. З нами спілкувалися полковники, керівники силових підрозділів. Вони з нами нормально спілкувалися і ніхто не заважав працювати.
Був епізод, коли я підійшла до командира підрозділу міліції і запитала: "Чому ваші бійці стоять у балаклавах, якщо за українськими законами спецслужби можуть закривати обличчя тільки під час проведення спецоперацій?" Після цього мого питання полковник віддав наказ зняти балаклави і стояти з відкритими обличчями.
«Українська міліція більш адекватна, ніж білоруська»
Андрій Стрижак, лідер молодіжної мережі Білоруської профспілки працівників радіоелектронної промисловості Андрій Стрижак так само як і Дарина Катковская, один з двох днів перебування в Києві провів в якості рядового учасника акції на Майдані, другий день – в ролі громадського спостерігача. Стрижак розповів про свої враження і порівняв ситуацію в Білорусі і в Україні.
Андрій Стрижак : Наша група спостерігачів змогла підійти впритул до першої лінії оточення. Спробували поговорити з бійцями внутрішніх військ. Вони не відповідали нам, але офіцери, які були у формі, але не в амуніції зі щитами і касками, нормально з нами розмовляли, відповідали на запитання.
З досвіду спілкування з білоруською міліцією бачу, що українська міліція набагато більш адекватна і відкрита для спілкування. З ними набагато легше спілкуватися, ніж з нашими, хоча, звичайно, бувають винятки. Варто відзначити, що чим вищий чин міліцейського начальника в Україні, тим простіше з ним знайти спільну мову. Як не дивно. Зрозуміло, що у них більше відповідальності, але і більше свободи якихось дій. В Білорусі практично неможливо поговорити, – в якому б ти статусі до них не звертався, у тому числі в статусі спостерігача – з кимось з оточення, яке готується відбивати атаку маніфестантів.
З «Беркутом» поспілкуватися не вдалося. Вони в принципі не контактують з людьми, вони завжди знаходяться на віддалі, або в місцях базування. Поблизу вийшло кілька разів побачити, але там вже була абсолютно неконтактна ситуація – вони готувалися відбивати ймовірну атаку колони з боку опозиції, яка йшла до мітингу прихильників Януковича у Маріїнському парку.
Що стосується міліції, вона справила досить приємне враження. Крізь міліцейські кордони і оточення вдавалося проходити після розмови зі старшим. За винятком Банкової, до будівлі адміністрації президента нас не пустили. Але ми особливо і не наполягали, було зрозуміло, що це осаджена фортеця і туди пройти не вийде.
Помаранчева жилетка спостерігача – пропуск і бронежилет на Майдані.Помаранчева жилетка з написом «Громадський спостерігач» була перепусткою і бронежилетом.
Андрій Стрижак: Ми були і на Майдані Незалежності, на мітингу за євроінтеграцію. І нам вдалося потрапити на мітинг провладний в Маріїнському парку. І скрізь ця жилетка була як пропуск, вона показувала, що людина в ній – спостерігач, не втручається в ситуацію (відверто кажучи це схоже на брехню, тому що маса відеоматеріалів цьому суперечить – ред.). Я відчував себе в ній, як у бронежилеті. Це давало мені можливість підійти, поговорити з людьми, подивитися, що відбувається, попросити коментар, і це було скрізь пропуском, це однаково сприймали і маніфестанти, і самооборона, і милицйское начальство.
На жаль, у Білорусі цього немає. Таке, звичайно, буде, але на даний момент статус громадського спостерігача не дозволяє так себе поводити. Зараз в білоруських умовах навряд чи можна реалізувати».
Різниця між міліцією і «Беркутом»
Між тим, незважаючи на загальне позитивне враження від української міліції, Андрій Стрижак наголошує, що для журналістів працювати зараз на протестних акціях небезпечно і в Україні.
Андрій Стрижак: Коли намагалися штурмувати Банкову на бульдозері, «Беркут» бив журналістів, ламали техніку. Виходить, що статус журналіста мало від чого захищає журналістів, якщо є роздратованість підрозділів «Беркута».
Але в Україні зараз, зокрема на Майдані, дуже чітко роздыляють міліцію і спецпідрозділи «Беркута». Є гасло «міліція – з народом», а щодо «Беркута» – однозначно негативне ставлення. Спецпідрозділ МВС «Беркут» чітко сприймається як карателі. Цікаво те, що перші командири «Беркута», які на початку 90-х командували цими підрозділами, дуже багато виступали проти методів їх роботи, навіть самі ветерани цього спецпідрозділу.
«Жодного доброго слова за Митний союз»
Всі побувалі в дні протестів у Києві білоруси відзначають, що навіть на мітингах організованих прихильниками нинішньої влади, чітко звучить, що Україна зробила свій вибір. І цей вибір – Європа.
Андрій Стрижак: Агітроп в Білорусі тиражує думки, що мітингувальники і білоруські опозиціонери – суцільно злочинці і бандити, терористи, екстремісти. Те ж саме я чув у Києві на провладному мітингу. Деякі оратори говорили навіть, що на Майдані стоять вороги України. Дуже експресивна йшла накрутка учасників провладного мітингу проти Майдану.
У той же час на акціях прихильників євроінтеграції на Майдані все було зовсім навпаки. Вони завжди підкреслювали, що ми – один народ, нам нічого ділити, ми просто хочемо кращого майбутнього.
На Майдані ніхто не шукає касу з грошима
Андрію Стрижаку кинулася в очі різниця між Україною і Білоруссю з точки зору можливості фінансової підтримки протестів громадянами обох країн.
Андрію Стрижаку: На Україні інша ситуація. Влада не завжди є гроші, гроші не завжди є влада. Можна подивитися, наприклад, на олігарха Петра Порошенка, йому належить концерн «Рошен», але він, тим не менш, не в системі влади, але все одно при грошах і на волі. У Білорусі ситуація кардинально інша. Люди зі значним капіталом у нас, так чи інакше, змушені дружити з владою або взагалі у відкриту її підтримувати.
Гроші за участь у мітингах на Майдані. Це дійсно народна підтримка!
А що стосується грошей на Майдані, то зараз російські ЗМІ особливо стараються в поширенні інформації про те, що учасники проплачені, про те, що все це спонсирутся західними якимись структурами, щоб дестабілізувати обстановку в регіоні, відірвати Україну від Росії тощо.
Скажу про особисті враження, про те, що я бачив, що знаю з розповідей друзів, що живуть в Україні. Кияни несуть на Майдан гроші, картки поповнення мобільних телефонів, продукти, теплий одяг, паливо – самостійно. Я своїми очима бачив, як звичайні громадяни приходять і приносять яблука, крупи, ще щось.
Що стосується проплачених учасників, особисто я не зафіксував, щоб вони були на Майдані, ні те, що такі були в Маріїнському парку. ЗМІ постійно про це повідомляють, але це дуже складно зафіксувати. Я не чув жодного разу, щоб хтось приїхав і шукав, наприклад, касу, як це іноді буває – заплатіть мені за те, що я там стою. Тому мені складно сказати, чи є вони чи ні. Але особисто я їх не зафіксував.
Читайте по теме: