Право на зброю (Гайдамака, Табачник, Колесниченко)

Потрібна не зброя, а реалізація принципу, сформульованого ще Лесею Українкою – "хто сам визволиться, той вільним буде, хто визволить кого, в неволю візьме". Володимир Ілліч був правий, коли майже сто років тому написав – "Революция лишь тогда чего-нибудь стоит, если она умеет защищаться".

Про це згадалося, коли недільного вечора, після чудового дня, проведеного в Ірпені на фестивалі "Гайдамака.UA", вирішив погортати інтернет. Виявилося, що через пару годин після того як ми з дітьми повернулися до Києва, свято зіпсувала зграя молодиків з бітами. Вони напали на охоронців, гасали парком, жахаючи відпочивальників. Одному перебили руку, іншому розбили обличчя і таке інше. Двох молодиків-нападників, місцевих мешканців, затримали, міліція їх допитала і… відпустила.

Початок був теж не слава Богу. Провокатори Колесніченко (ніби від імені росіян) та Монастирський (ніби уповноважений євреями) перед початком фесту оприлюднили донос у СБУ, що цей "фашистсько-антисемітський" шабаш влада повинна заборонити.

также по теме:

Як наслідок, інтернет переповнений сповненими гніву словами. Сотні людей діляться сокровенним – щоб вони, за першої ліпшої можливості, зробили б із нардепом-регіоналом. Ну, хто читав шевченкових "Гайдамаків", може собі уявити, які кари їм обіцяють, правда, з поправкою на технології ХХІ століття…

Колесніченків однояйцевий брат Табачник, підкидаючи хмизу, розгойдує ситуацію далі – "наші опоненти вдаються до політичного тероризму та хуліганства". Насправді, якщо йти за фактами – з точністю до навпаки – це не патріотична молодь та музиканти "ТНМК", "Мертвого півня", "От Вінта!" вдерлися на свято Партії регіонів, руху "Русскоязычная Украина" чи зірвали єврейський новий рік. А якісь гопніки, котрі з якогось дива мають імунітет від переслідування.

А тепер мушу покаятись. Відразу по тому як дізнався, що якісь голомозі з палицями зіпсували друзям свято, написав пару абзаців у блог: "У 2001-му наметове містечко "України без Кучми" на Хрещатику, якщо хтось забув, знищили кілька десятків "анархістів", яких так міліція і не змогла зловити – потім з'ясувалося, що то були слухачі міліцейської ж академії. Не здивуюсь, якщо і цього разу беспредельщікі скористалися старими шаблонами.

В такі моменти повертаюсь до давньої ідеї, яка врешті решт реалізована в багатьох країнах. Якби вільні громадяни, котрі відпочивали на фестивалі (слухали музику, обговорювали літературу, дихали повітрям у парку тощо) мали б право бути озброєними, то жодні "хулігани з бітами" на цю територію не полізли. А якби сунулися – міліції довелося б з'ясовувати – ким були нападники за життя і шукати молодих удів і нещасних батьків.

Ніщо краще не провентилює мізки деяких особєй як небезпека загинути на чужому подвір'ї чи іншій приватній, у всіх смислах, території".

Оця думка вголос про самопорятунок потопельників викликала чимало відгуків у "живому журналі", а ще більше – понад сотню – у фейсбуці.

Звісно, не хотілося б навіть подумки повертатись у часи Дикого Заходу, коли витвір полковника Кольта вершив правосуддя швидше і справедливіше за продажних суддів і шерифів. Але що робити, коли в державі, яка є членом ООН, Ради Європи і ще тисячі всіляких малоефективних, перевірено не раз, міжнародних структур, влада, своїм же народом і вибрана, відверто і цинічно позбавляє людей фундаментальних прав?… Брутальний наїзд на українську мову, що нині здійснюється командою президента, – перший і тисячоперший приклад цього.

Повертаючись до свого дещо безвідповідального блогопосту, – це був, само собою, не заклик озброюватись. Хоча враження таке могло виникнути, у цьому, власне, і каюсь. Відомий громадський активіст і політолог Остап Кривдик відреагував на інтернет-дискусію колонкою на "Українській правді", де сказав, як відрізав, мовляв, мети досягнуто – "в опозиційних колах заговорили про "легалізацію зброї", силовий спротив, а радикали звично затрубили гасла "смерть ворогам"… бажаючих "погратися в войнушки" треба трактувати як свідомих чи несвідомих провокаторів, що діють на руку владі".

І хоч ходити в посіпаках влади не надто почесно, продовжу думку далі. Держава, яка не поважає власних громадян, повинна їх боятись. Потрібна не зброя, а реалізація принципу, сформульованого ще Лесею Українкою – "хто сам визволиться, той вільним буде, хто визволить кого, в неволю візьме".

Суспільство, яке залишилося сам на сам із бандюками (з бітами чи табельною зброєю – все одно), повинно навчитися думати і дбати про самозахист. Не єдиним, але одним із гарантів персональної свободи та приватної власності є особиста зброя. Розумію, що обиватель, він же споживач мильних серіалів і новин "Інтера", швидше за все, обуриться. Але нехай згадає про цю ідею, коли виникне потреба захистити свій інтерес у суді або звернутись до правоохоронців по захист маленького бізнесу чи кавалку землі, на який накине оком чиновник чи крутелик.

Коли ушльопки, рейдери та менти, які системно полюють на нормальних людей, усвідомлять, що у випадку очевидно неправомірних дій їх може чекати куля законослухняного і відповідального громадянина – ситуація потроху б почала мінятися. Насправді – не дай Бог, але сама ймовірність цього матиме добрий профілактичний ефект. Нормальних слів вони все одно не розуміють.

Джерело: ТСН