Не тільки на цьому сайті, але й на багатьох інших, особливо "патріотично-великодержавного" характеру російські патріоти продовжують крутити ту саму пісню про "зраду" України та відмови від "общерусскава наслєдія". Тільки-но закінчилася на цьому сайті епопея з демонізацією Шевченка, як почалися нові скиглення про внесок малоросіян в розбудову Російської імперії і чому українців, виходить, ніколи не було.
Здається, що більшість дописувачів в українській пресі та по теренах інтернету вже відмовилися від наміру полемізувати навколо питання України та російського патріотизму і дискусія з цього приводу перемістилася на сторінки "Фофудді". А шкода.
На певному рівні деяких росіян і навіть таких "патріотів" можна зрозуміти – втрата України для більшості з них дійсно "мученицька мука". Насправді, мені здається, наші сусіди не стільки тужать за Кримом, Севастополем чи Києвом, скільки за отим "абщєрускім наслєдієм". Напевно приємно було себе почувати господарем всіх і всього від Тихого океану до Карпат, але ще приємніше було вірити, що всі здобутки та спадщина Русі та київських князів були не часткою спільної історії східних слов'ян, а невід'ємною частиною тільки однієї Росії.
Також напевно було приємно вірити, що здобуття козаків та гетьманів якимось дивним чудом були теж внеском в розбудову Росії. Тієї самої Росії, котру Петро І витягнув за бороду з Московії та в Європу. Наші шановні сусіди при кожній нагоді прагнуть нагадати нам про зраду ідеалів та й самої Київської Русі. На їх думку тільки Москві у співпраці з загарбниками-татарами якимось чудом вдалося зберегти та примножити справжні ідеали Русі. В цій лубочній, сакраментальній картині російської ідилії бракує реального погляду на життя і історичної правди. Так, наші опоненти вперто відмовляються визнати факт трагічної загибелі Київської Русі та вклад самої Москви в її руїну.
Для них Русь в їхньому власному варіанті все ще існує!
Але, як це й не болюче для російських патріотів, мусимо тверезо поглянути на реальність і визнати, що Київської Русі вже немає. Вона почила в бозі більш як 500 років тому. З тим, що вона загинула під ударами зовнішніх ворогів напевно погодяться більшість росіян, але не всі визнають від саме яких ворогів вона пала. Так, Київ був знесилений міжусобною ворожнечею і швидко пав під татарською навалою, але всі добре пам'ятають, що Київ не був цілою Руссю, так як Київ не є зараз цілою Україною. Історія Русі має ще декілька незабутніх перлин – Новгородську та Псковську республіки. Державні утворення, яким не було рівних у східній Європі, демократичні середньовічні утворення, які торгували зі всією північною Європою і які врятувалися навіть від монголо-татарської навали. Але й їм з часом прийшов кінець, але від чиєї руки? Поляків, шведів, німців? Чи може таки Москви? Те, що до загибелі тієї самої святої Русі долучилася Москва, заливши кров'ю ці землі спочатку за Івана ІІІ, а пізніше і за Івана IV, російські патріоти не люблять згадувати. Злочини і геноцид власного народу Івана Грозного взагалі вважається чи не найяскравішим періодом російської історії, а руйнування залишків Русі вважається "збиранням російських земель".
Оцінка власного минулого – то справа росіян
Зі знищенням Великого Новгорода та зрадою ідеалів Русі вони мусять розібратися самі, але, на жаль, на зміну ідеалам зруйнованої Київської Русі прийшли ідеали протатарської Москви, які тепер чомусь вважаються ідеалом не тільки для росіян, але й для інших народів. Вдається, що більшості українців історичне минуле Росії взагалі не цікаве – лише б Україну залишили в спокої і не лізли в могилу Київської Русі за новими кістками покійної задля задоволення власних імперський амбіцій.
Побудова імперії – ідея "фікс" сучасної Росії
Видається, що для того, щоб ця хибна примара стала реальністю, треба не тільки посваритися майже з усіма сусідами, але й, як казала незабутня Манька-облігація, треба ще й їм у печінку залізти. Треба усім сусідам нагадати які тепер мусять бути ідеали Русі, що вони зрадили і чого вони зреклися. Внеском в цю ідею "фікс" є не тільки телевізійна трансляція закручування вентиля газової труби, але й великодержавне нагадування українцям про "зраду" і їх великий внесок в розбудову Російської імперії. Дійсно, українці багато чого розбудовували не тільки в Росії, але й в Речі Посполитій, Німеччині та навіть у Канаді. І скільки б українці не допомагали в розбудові інших країн і імперій, глибокої сакральної відмінності між собою і іншими народами стерти ніяк не вдалося. Ні байки про "братерство" та дружню любов не змогли змінити становлення більшості народу до наших сусідів. Хоча деякі українці й стали з часом поляками чи росіянами, чи канадцями, прагнення до власної ідентичності не зникло. Розмови про зраду і намагання когось присоромити сумнівними та перекрученими фактами з історії матимуть тільки зворотній ефект. Заживання нових ворогів не в інтересах простих українців чи росіян, котрі майже завжди при згадці українців дуже часто полюбляють додавати прикметник "братський".
Так, для росіян ми братський народ, а для поляків не зовсім
Так, це з поляками нам вдалося влагодити болючі та часом дуже криваві моменти спільного минулого і перегорнути сторінку історії заради майбутнього. Так, Польща, на відміну від наших братів-росіян вже не має відвертих територіальних претензій до України. В сучасній Польщі не знущаються з українського прапору в парламенті країни, не глузують з української мови і культури і не називають її вигадкою австрійського генерального штабу. І ніхто не чув про глузування і зловтіхи з приводу програшу України на чемпіонаті світу з футболу чи Євробаченні від мешканців Польщі, Угорщині, Словаччині чи навіть Туреччині. Здається, що ексклюзивне право ненавидіти та принижувати найближчого сусіда належить братам росіянам. Мабуть таки це й є братерство, оскільки сторонні люди та народи відносяться до українців далеко добродушніше ніж наші найближчі стратегічні сусіди з якими у нас так багато спільного.
Єдина надія, щоб стратегічні сусіди не перетворилися на стратегічних ворогів
На жаль, зараз майже все можливе було зроблено для зіпсування стосунків між українцями і росіянами. Виною цьому всьому – шовінізм, як український так і російський. Якщо в Україні, дякуючи присутності великої та впливової частини російського населення панування націоналістичної ідеології майже неможливе – в Росії великодержавні ідеї відновлення Російської імперії, штучності та неприродності цілих народів набувають дедалі більшого поширення і стають ледве чи не офіціальною політикою новітньої російської держави. Тиражування і розповсюдження псевдонаукових теорій неприродності України, триєдності Росії та домішування до цього всього войовничого православ'я робить налагодження стосунків між двома країнами справді тяжкими і від цього біль Росії тільки поглиблюватиметься. І не від того, що хтось когось зрадив, а тому, що суперечки з історичної та політичної площини перейдуть на відношення між простими росіянами та українцями. Без відчутних зусиль з боку офіційної Росії щодо приборкання масової антиукраїнської істерії та псевдоісторичних інсинуацій ні про яке братерство і згадувати не варто. Нам хоча б добрими сусідами бути…
Джерело: http://narodna.pravda.com.ua/rus/history/46928dcacb06b/