Форумні дебати: спроби дискредитації українців та В.Ющенка Януковичем

Викопав з архіву:

Георгій: "Без сомнения, тернопольский городской совет, вроде бы представленный «нашеукраинским» большинством, имеет право переименовывать улицы родного города. Но почему это сделано именно сейчас, когда власть пытается навязать Ющенко имидж бандеровца. С одной стороны, это можно списать на эффект Тузлы, так сказать, «нашеукраинский» ответ Чемберлену. С другой – на недальновидность политтехнологов «НУ» или откровенную провокацию."

Цілком правильно те, що це була провокація. Я можу це стверджувати, оскільки знаю цю історію безпосередньо від депутататів Тернопільської міської ради і після цих подій прводив власне дослідження того, як це могло статися. Спочатку мова про перейменування вулиці на честь дивізїї "Галичина" не йшла, а ця ідея виникла в коридорах виконавчих структур міськвиконкому (у яких давно працюють "великі і незамінні спеціалісти-орговики", які ведуть власну гру; кожен, хто знає як співвідноситься виконавча і представницька влада у місцевому самоврядування мене зрозуміє).

Так от, коли проект було виненсено на голосування, то склалася така ситуація, при якій не проголосувати за нього означало розписатися у своїй непатріотичності. От вони й дружно підняли руки. Справа в тому, що ставлення до дивізії "Галичина" у Західній Україні зовсім інше, ніж на сході України, при наборі добровольців у 1944-му році до дивізії зголосилося понад 90 тис. української молоді (при потребі 10 тис.). Ця молодь – батьки і діди нинішнього електорату Західної України. Історичним прикладом було формування у роки Першої світової війни Легіону Січових Стрільців (абревіатура СС!), які пізніше стали основою армії Української Народної Республіки.

Тому молодь йшла свідомо не в німецьку армію, а в українську частину, яка мала стати основою української армії, адже у 1944-му році вже було відомо про те, що Німеччина програє війну. Але це вже інша історія, я звертаю увагу на це тільки для того, щоб пояснити суспільне ставлення у Тернополі до історії Дивізії "Галичина". Зовісм інша справа те, що перейменування проведено як свідома провокація з наміром використати це пізніше (до речі, перейменували вулицю 18 вересня а роздувати цю історію почали тільки після подій у Донецьку, на початку листопада).

Ющенку треба дуже критично переглянути лави "своїх" кадрів у виконавчій владі Західної україни, інакше "синдром Щербаня" ще не раз дастся взнаки. А по суті дискусії скажу таке: в Україні повинна існувати політична українська нація. І не в державній мові справа, а в якості життя суспільства. Якщо у нормальному суспільстві якась частина має власні пріоритети (мова, традиції, тощо), то вони шануються і гармонізуються з інтересами всього народу без тиску і насильства, а шляхом дискусій і вироблення компромісу. Мені б хотілося, що у всій Україні говорили по українськи, але як демократ зщо я маю робити з донецькими, які хочуть говорити по російському? Та тільки спробувати переконати їх у своїй правоті, знайти якісь аргументи. А як це мені не вдасться – то залишаєтьс тільки змиритися, ну не будемо ж ми з ними ламати наш добробут і спокій заради навіть такого важливого питання, як мова.

Але це демократичний підхід – саме його і боїться нинішня злодійська влада, якій не потрібні ні сила аргументів, ні прозорість суспільних процесів, ні чесні і вільні вибори. Їм не потрібно, щоб Ющенко чи його люди мали можливість говорити з людьми безпосередньо – бо тоді стає зрозумілою вся їх брехня і ліцемірство. Така поведінка влади була, напередодні її краху і розпаду СРСР. Пружина, яку стискають, колись мусить вивільнитися – або з тріском, або потихеньку, еволюційно…