Маю цікаві спостереження про "братерство двох народів", яке витікає із звичайного мирського життя, бо закони суспільства діють на рівні націй та племен однаково. Розуміння цих тез дозволить нам по-новому сприймати туфту про братерство народів (не тільки українського з російським).
Вибачте, але народами не товаришують. Максимум – родинами :)
Суть питання полягає у наступному. Різні представники двох націй, іноді з піною у роті, доводять тезу про те, ніби ми народи-брати на віки вічні. Ці тези лунають з екранів телебачення, з радіо та інтернету. Щоденно, щонічно, щороку… Такий великий вал тексту про братерство спочатку мене дратував і дивував, а потім змусив замислитись над правдивістю цієї тези, бо надто часто й вперто нам цю думку нагадують, ба, навіть, схоже, що нав'язують.
Справді, чи нагадую я своїм дітям щоразу про те, що вони мої діти (а я їх батько)? Чи решта моїх родичів доводять мені належність до однієї родини? Звічайно що ні! Кожен з нас і без доказів знає про це.
Як же пояснити такий шквал нагадувань в бік України з боку Росії про нашу спільну історію, про нашу рідність та інше? Маю цікаву здогадку щодо цього. Заходячи з кінця, щоб не мучити вас, стверджую, що так роблять ті, хто насправді не є нам ріднею і тому весь час нам про це нагадує та доводить, щоб підтримувати в нас думку про нашу спорідненість (боронь Боже ми забудемо про це!). Російська історіографія не переживе цього
.