Жертви другої світової війни в цифрах. Кількість загиблих у роки війни

Автор: Сергій МАХУН Джерело Наближається 65-та річниця перемоги військ Антигітлерівської коаліції над нацистською Німеччиною. Досі історики, демографи всіх країн і народів продовжують підрахунок втрат (як військових, так і мирного населення) у роки Другої світової війни 1939–1945 років.

І якщо західні дослідники говорять про похибку в сотні-тисячі або десятки тисяч чоловік (усе залежить від масштабу втрат у цій країні та міри її участі/залучення у світовий конфлікт), то гучна фраза «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» епохи застою, як і раніше, ятрить рани нащадків переможців на пострадянському просторі, – лік іде на мільйони…

Що вже казати, якщо й через 65 років після Перемоги оцінка загальних втрат переможців, які зробили найбільший внесок у знищення нацизму, варіюється в різних джерелах від 26 до 43,3 млн. чоловік. У СРСР тільки в 1961 році, наприкінці хрущовської відлиги, була озвучена цифра 20 млн. життів. І все… Як у фундаментальній праці радянського історика-демографа Бориса Урланіса 1960 року (де можна знайти найповніші дані про втрати наших союзників, країн Осі та їхніх сателітів), так і в 12-томній брежнєвській «Истории Второй мировой войны» (1973–1982) і навіть в «Энциклопедии Великой Отечественной войны. 1941–1945 гг.» зразка 1985 р. ні про військові, ні про демографічні втрати Країни Рад немає ані слова, тоді як про матеріальні втрати написані розділи і цілі статті.

Перший, якщо можна так сказати, «прорив» відбувся у 1989–1990 роках. Державна комісія провела розрахунки й подала цифру 27 млн. чоловік – цивільні і військові втрати СРСР. У 1993 році голова цієї комісії генерал-полковник Г.Кривошеєв уже в Російській Федерації опублікував статистичне дослідження втрат Радянських Збройних Сил – 8 млн. 668 тис. 400 чоловік. Відповідно, втрати цивільних осіб становили понад 18 млн. чоловік! Уже в 1990-ті роки з’явилися незалежні дослідження, які взяли під сумнів офіційну точку зору. Розкид цифр вражає, у казуїстиці підрахунків досі ще ламають списи історики і демографи…

Звернімося ж до «сухих» цифр, за якими – не слід про це забувати – життя і покалічені долі людей. Загиблих і не народжених. Убитих, розстріляних, спалених у крематоріях, поранених, зраджених і покинутих напризволяще…

Втрати СРСР: у цілому військові і цивільні – 27 млн. (ряд дослідників кажуть про 40 і більше мільйонів чоловік). Вікіпедія дає цифру 10,465 млн. військових втрат і 15,760 млн. серед мирного населення – всього 26,225 млн. чоловік. Там-таки окремим рядком ідуть 5,2 млн. радянських військовополонених (більше половини їх загинули в нацистських таборах, багато сотень тисяч – у радянському ГУЛАГу вже після визволення; від 1 млн. до 1,5 млн. бійців і офіцерів РСЧА тієї чи іншою мірою стали колаборантами, і їхня доля склалася по-різному).

Цифра 5,2 млн. радянських військовополонених занижена: масштаби розгрому в 1941–1942 рр. кадрової РСЧА у світі не мали аналогів. Борис Соколов обгрунтовує цифру 6,306 млн. чоловік, із котрих 4 млн. померли в полоні. Скільки ж їх повернули зброю проти своєї Батьківщини і, відповідно, загинули, сказати важко. Лік іде на сотні тисяч осіб. І якщо багато хто банально рятував своє життя, то чимало було й ідейних противників сталінського режиму, переваги якого вони відчули на собі й своїх рідних та близьких. Захищати його вони не хотіли. Насамперед це стосується «Русской освободительной армии» (РОА) генерала Власова, образ якого в сучасній Росії має ряд несумісних іпостасей.

Але всі з цим явним ідеологічним хаосом якось змирилися, все змішалося – захисники Ленінграда і власовці, кіннота Будьонного і козаки Краснова, і урочисте перепоховання білого генерала Денікіна в 2005 році… Звісно ж, значно легше повчати сусідів, указуючи їм, кого ставити в Пантеон Слави, а кого гнати втришия.

Однак людиноненависницький нацистський режим не залишав вибору народам Радянського Союзу. Киянин, письменник-фронтовик Віктор Некрасов дуже точно підмітив зміни в настроях і армії, і народу (точкою відліку можна вважати літо-осінь 1942 року), коли відчули"

Китай – 10 млн.; немає даних; 11,8 млн.

Польща – 6,025 млн. (без урахування долі полонених); від 5,798 млн. до 7,123 млн.; 6,020 млн. чоловік.

Жертви Холокосту (тільки за Н.Девісом): від 4,871 млн. до 6,271 млн. чоловік.

Німеччина – 5,8 млн. (з Австрією –
6,22 млн.); 4,28 млн.; 5,25 млн.

Японія – 2,630 млн.; немає даних; 1,8 млн.

Югославія – 1,027 млн.; 1,505 млн.;
1,690 млн.

Франція – 0,665 млн.; 0,563 млн.;
0,810 млн.

Угорщина – 0,507 млн.; 0,490 млн.;
0,42 млн.

Італія – 0,479 млн.; 0,396 млн.; 0,415 млн.

Великобританія – 0,379 млн.; 0,356 млн.; 0,386 млн.

Румунія – 1 млн.; 0,5 млн.; 0,378 млн.

США – 0,408 млн.; немає даних; 0,259 млн.

Перемога над нацистами та їхніми союзниками була досягнута ціною неймовірних зусиль, страшних жертв. І ті ж таки українці воювали в лавах Радянської армії, рятуючи своїх рідних та близьких, а не параноїдальну, тоталітарну сталінську владу. Вічна слава загиблим в цій кривавій бійні, що стала, як зазначив видатний український філософ Сергій Кримський, «кривавою драмою цивілізації, коли на карту були поставлені долі цілих народів».