Аты-баты, шли солдаты або про Податковий кодекс

Останнім часом люблю дивитись фільми про другу світову війну, особливо такі стрічки за участю Леоніда Бикова (кіностудія ім. Довженка), як "Аты-баты, шли солдаты", "В бой идут одни старики". Чомусь приваблює в таких фільмах відсутність зайвого та конкретика. На війні все ясно від початку до кінця: де ворог і що з ним робити.

В сучасній політиці навпаки: все настільки заплутано, що вже хочеться сховати голову у пісок. А ще хочеться взяти автомат і палити в кожного власника Порш чи Бентлі. Якщо на війні ворог визначається легко, то в наш час визначити ворога дуже важко. Усі такі чесні, правдиві аж нудить, а коли питаєш де він взяв гроші на черговий Лексус… Краще не питати.

От і виникає бажання від цієї фальши просто-напросто (як писав Шевченко Т.Г.) "заходиться вже рубить" починаючи з Президента і закінчуючи останнім чиновником. СБУ, МВС та інші силові структури встали на службу не народа, а чинушів. Мракобєсіє та маразм. Дуже близько до нашої ситуації звучить вірш Василя Стуса "Мертвий сон галактик":

Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, – бо минувся час.
Ніч блукає глупа у глухім степу.
Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту.
Чи якась почвара, чи якійсь відьмак,
Чи господню кару насилають так?
Ніби дерта рана репається діл,
Та, од жаху п’яний, стелеться ковил.
Вирви та байраки, скитських баб ряди.
Хто ж то до галактик, був проклав сліди?
Що, як це останній із живих людей,
Кинув край страждання і до неба йде.
В цій-бо коловерті, в царстві сатани,
Ні життя , ні смерті, лиш блаженні сни.
Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.

Рецепт може бути лише один – хірургічне втручання!