Після того, як Ігор Луценко виклав в соцмережах фотографії урочистостей з нагоди інагурації Петра Порошенка, ці соцмережі буквально загули коментарями, причому вельми неприємного для нового президента змісту. Я теж хочу додати кілька ядовитих фарб в ту стрілу громадської думки, для якого вибір учасників бенкету був відкритою образою.

Порошенко вже зрадив Майдан в перший же день президентства, запросивши Ахметова та Єфремова

Які висновки напрошуються в результаті побаченого? Найперший з них – це наплювацьке ставлення до цієї самої громадської думки, яке видало новообраному Президенту України величезний кредит довіри. До речі, таким же ставленням до людей, як до бидла і «одноразового народу» характеризувалось правління всіх попередніх президентів.

У цьому глумі поки що всіх перевершив звичайно ж Віктор Федорович. Однак той факт, що у вшануванні самого себе Петро Олексійович зібрав все політичне сміття, весь регіональний та олігархічний непотріб, говорить про те, що він впевнено прийняв естафету від свого попередника.

В нових умовах поява на банкеті людей, безпосередньо причетних до законів 16 січня 2014, терору проти Майдану і організації сепаратистського шабаша на Сході України, всього цього, як висловився один з коментаторів в соцмережах, «красномордья Єфремова», Рибака і Ахметова, Ківалова та Гереги може сприйматися як ляпас Майдану і як глум над пам'яттю «Небесної Сотні».

Причому тут обурює не просто "договірняк" з політичними виродками і злочинцями, а публічність цього процесу, небажання хоча б з іміджологічних міркувань «фільтрувати» тих, з ким новий президент буде «рятувати» країну.

Цей факт є відповіддю на ті питання, які були підняті в статті Ю. Романенка «Хиткі перспективи президента Порошенко» («Хвиля», 07.06.14). Я далеко не в усьому погоджуюся з автором, але не можу відмовити йому в точності аналітичної діагностики, а з згаданою статтею згоден практично повністю. Не переказуючи її в деталях, зазначу, що автор показав, що в умовах колапсу української економіки, загрози війни та територіального розпаду України, новий президент повинен повністю переформатувати правила гри на внутрішньополітичній і зовнішньополітичній аренах. Спроба збереження «все як є» або «статуса кво» (як казала незабутня Людмила Янукович) швидко призведе до нового витка протестів і безславного кінця нового президентського правління.

У реалізації цих завдань у Порошенка є два сценарії внутрішньої політики:

  • опора на широкі маси і нових висуванців, які можуть замінити замкнуту касту так званої української «еліти» і сколихнути те затхле політичне болото, яке вони створили;
  • ігнорування вимог громадянського суспільства, опора на олігархів і старі методи правління (що, на думку автора, може мати катастрофічні наслідки як для України, так і особисто для самого Порошенка).

Порошенко спирається на олігархів, а не на народ?

Повертаючись від цих міркувань до вражень від инагурационного банкету, можу з майже стовідсотковою впевненістю сказати, що відповідь ми вже отримали. Знакова присутність біля президентського «тіла» всього політичного мотлоху говорить про те, що ставка зроблена виключно на це вторсировину. І ніяких ілюзій тут плекати не варто.

Чому такий хід був зроблений з першого ж дня нового президентства, сказати складно. Мабуть, у людей, що досягли вершини влади, що називається, «зносить дах» і вони неадекватно сприймають ситуацію і своє місце в ній. У цьому контексті згадується блаженно-ідіотська «либа» Януковича, який тримає в руці президентський мандат. Саме в цьому виразі обличчя полягала квінтесенція неадекватності, досить швидко призвела Віктора Федоровича до політичної смерті.

Українці чекали від Порошенка зовсім іншого в перші дні правління

Боюся, що основний меседж, який послав Порошенко своїм виборцям, полягав у тому, що Майдан нічого не змінив і що його результатом стало «вічне повернення одних і тих же осоружних і ненависних осіб», все той же кругообіг політичної «речовини». І подібна заявка ніяк не каже, що Петро Олексійович адекватніше свого попередника, бо такі помилки робити непростимо і що не цього чекає суспільство від свого обранця.

І все це сумне і одночасно мерзенне видовище змушує дещо по-іншому поглянути на рушійні сили Майдану, на його прихованих ляльководів. Виникає враження, що за лаштунками народного ентузіазму і героїчної романтики стояли циніки, які вчиняють простий олігархічний переворот.

Для цієї групи людей Янукович був надто дурний і жадібний і тому перестав бути контрольованою лялькою, уявивши себе повноцінним політичним гравцем. При всіх відмінностях історичних і культурних контекстів його доля нагадала мені долю Павла Першого. Як і цей невдалий імператор, Янукович залишився наодинці зі своїм аутистским безумством, побудував свою Гатчину (Межигір'я), і в своїх фантазіях про безмежну владу і лукулловске споживання став представляти небезпеку для олігархічного оточення.

Йому (олігархічному оточенню) став потрібен інший цар, якийсь покращений «Янукович-2», з прекрасною англійською мовою і не в приклад більш високим рівнем IQ, здатним на «діалог» і «компроміс». І тому «Януковича-1» прибрали, але придушили не хусткою, а Майданом і кров'ю розстріляних на його руках. І як і тоді, новообраний імператор сказав змовникам: «Все буде, як раніше!».

Цей скандальний бенкет Петра Порошенка і був цим посланням до обравших його на царство

Які перспективи випливають з цієї даності? Найнеприємніший прогноз полягає в тому, що завдання придушити Донбаську Вандею і поширити там контроль української держави буде провалено. Замість звільнення регіону від загарбників будуть матимуть місце безплідні спроби домовитися з Путіним, низка поступок на тлі хронічного процесу військового протистояння, імітації АТО і жорсткої риторики на адресу окупантів.

І цей провал потягне за собою ланцюгову реакцію нових провалів, які закінчаться поки що погано прораховуваною катастрофою. У цьому прогнозі я б дуже хотів помилитися, тому що рішення проблеми Донбасу дозволило б новому президенту списати навіть союз з олігархічним Дияволом. Однак, боюся, що цей прогноз є найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій.

Ну, а поки, домінує ейфорія інагурації. Велика кількість одіозних політичних персонажів, які зовсім не відчувають себе чужими на цьому святі життя підказало мені аналогію з булгаковським «Бал Сатани» або назва глави з «Бісів» Достоєвського – «У наших». А одночасна присутність на цьому балу учасників і катів Майдану, їх дружнє і невимушене спілкування виглядало як торжество вульгарності і вершина політичного цинізму. І цей банкет остаточно закріпив думку про те, що старий Дракон, хоча і припинив своє існування, але в точності як у культовому захарівскому фільмі, новий Дракон вже зайняв його місце.

Олексій Шевченко, voronz.in.ua

blog comments powered by DISQUS вверх