Діалог з Кримом та кримчанами. Як правильно вести переговори з АРК

(перевод с русского языка)
Дорога столиця України! Я не знаю, до кого звернутися особисто. Тим більше, не знаю, до кого я можу звернутися російською мовою. Тому я звертаюся до всіх, хто мене зрозуміє. Я добре розумію українську мову, я володію державною мовою на достатньому рівні, щоб дивитися новини 5 каналу і заповнити податкову декларацію. Але коли я хвилююся, я розмовляю на тій мові, який чула з народження.

Діалог з Кримом та кримчанами. Як правильно вести переговори з АРКТак от, зараз я хвилююся. Зараз трохи менше, ніж тоді, коли на Майдані гинули люди. Тоді моє серце просто рвалося на частини. Потім воно знову рвалося на частини – коли в Сімферополі прощалися з хлопцями з «Беркута», які загинули на Майдані. І ніхто не згадав хлопця з Керчі, який загинув з іншого боку барикад і десятки загиблих крім нього.

І ось тепер, дорогий Київ, ти розбираєш барикади. І віриш в оновлену Україну. І зовсім не розумієш, як можна не хотіти йти у світле майбутнє? І дивуєшся цим дивним кримчанам, які «зібралися відділятися».

А тепер я розповім, дорогий Київ, що відбувається в Криму, який не говорить українською. Не тільки не говорить, але ще й не особливо розуміє. Так, так, за двадцять років незалежності можна було б вивчити державну мову. Але цього не сталося. Тому що ти, дорогий Київ, цьому особливо не допоміг.

Ми тут говоримо, читаємо, дивимося вистави, слухаємо пісні російською. Навчаємося в школах та інститутах всі 20 років незалежності російською. На весь великий півострів у нас одна або дві?) школи, де навчання ведеться українською мовою. І так, у деяких школах є окремі класи, де вивчають предмети українською мовою (по 1 класу на паралель, хоча етнічних українців в Криму 40 відсотків). І, може бути, наші діти будуть краще розуміти, про що йде мова в державних документах і заявах політиків. Але от батьки наших дітей (тобто більшість з нас, кримчан) і наші власні батьки (вже пенсіонери) не розуміють, про що йде мова на тих нечисленних телеканалах, де можна почути правду. Тому що ця правда звучить мовою, яку вони не розуміють.

Проте мовою, яку розуміють в Криму, кажуть речі, від яких у тебе, дорогий Київ, вуха трубочкою згорнуться. Чи знаєш ти, що кримчани прямо зараз, в цю ніч, сидять вдома і бояться за своїх дітей? Тому що чекають фашистів із західної України, які приїдуть і підірвуть пам'ятники Леніну і будуть бити за георгіївську стрічку. Тобі смішно, Київ? А мені – ні. Тому що багато хто з кримських знайомих, кого я завжди підозрювала у високому інтелекті і здатності мислити аналітично, зараз пишуть один одному в контакті словосполучення типу «ворожа окупація», «фашисти прийшли до влади» і «треба було цих майданутых стріляти направо і наліво».

Я щойно повернулася з села Золоте Поле. Це село в Криму – розорена за роки незалежності усіма, кому не лінь. Колись це було багате село, засноване переселенцями з західної України. Зараз, дорогий Київ, залишки цих переселенців бояться і слово ляпнути українською. Бо назвуть фашистом і невідомо що зроблять. Сидять вдома, бояться за своїх підрослих дітей.

А ось кримське селище Леніно, сьогодні згадує фашистську окупацію і тих, хто їй допомагав

І попутно захищає свій пам'ятник Леніну. Тому що це не просто пам'ятник, бо с.м.т. називається «Леніно». На честь села пам'ятник! Єдина пам'ять про предків, які могли дозволити собі пам'ятник. Об'єкт матеріальний та історичний.

Вчора якийсь придурок облив пам'ятник. Фарбою, чи що… Ну, облив і облив. Затримали, склали акт за дрібне хуліганство. Хлопець божився, що ні до яких угрупувань не належав. Зам'яти і забути? Пам'ятник цілий? Цілий. Але люди ж дивляться новини. А там російською мовою говорять – фашисти йдуть в Крим. Йдуть ваші пам'ятники зносити, ваших дітей насильно українізувати, ваші права російськомовні обмежувати.

Почнеш питати про права які були ущемлені в селищі Леніно крім загальнолюдських, яких вся Україна позбулася – ніхто не згадає. Але навіщо думати? Робити треба! І ось, сьогодні до пам'ятника збігаються всі жителі Леніно і давай захищати бетонного Леніна. Козаки прискакали прапорами махати. Чоловіки прибігли дітей від «бендерівців» захищати. Тільки «бандерівці» на свято не прийшли. Очевидно, просто не знали, що є настільки далеке смт Леніне, що там навіть пам'ятник уцілів і його на металобрухт ще не забрали. Я не знаю, чому там справа зараз закінчилась. Може, люди вже розійшлися. А може, морди один одному б'ють. Народ же, якщо довго ворога не бачить, починає один в одному ворогів підозрювати…

Телевізор, який говорить зрозумілою кримчанам мовою, він ворога прямо називає

Ворог – це ти, дорогий Київ. Так от, щоб ти знав і не дивувався. І тобі доведеться важко, дуже важко. По-перше, спробуй перестати звинувачувати нас в сепаратизмі. Ми з переляку чого тільки не наговорим. А ми налякані, нас дуже добре, дуже якісно налякали. Ми налякані з двох боків. Телебачення, яке говорить зрозумілою мовою сіє ворожнечу і зло, обіцяє кінець всьому російському в Криму, та й взагалі кінець всьому. Але, дорогий Київ, коли ти сподіваєшся на розуміння і не говориш з кримчанами зрозумілою нам мовою, ти теж сієш ворожнечу. Ти хочеш бути "понятым". Але при цьому не робиш поки що жодного кроку для того, щоб тебе зрозуміли.

Доведеться прийняти, що в Криму багато росіян. Доведеться прийняти, що тут населення не дуже розуміє, що відбувається насправді. Доведеться прийняти, що народ наляканий до того, що за кожним кутом ввижається ворог. Доведеться прийняти і як з цим рахуватися. Заспокоювати, пояснювати, розкладати по поличках. І робити це все зрозумілою більшості кримчан мовою. Багато-багато разів.

Може бути тоді Крим зрозуміє, що ти, дорогий Київ, хочеш світу. Що ти не збираєшся приводити до влади популістів, що ти скептично усмехаешься театральним заяв жінки з косою, що ти готовий до діалогу з кожним жителем України. Я і багато моїх друзів в Криму тебе розуміють, дорогою Київ. Але я хочу, щоб тебе зрозуміли ще сотні тисяч моїх переляканих сусідів. І, нарешті, перестали тебе боятися.

джерело <http://uainfo.org>