Чому Майдан (площадь октябрьской революции) став місцем політичних акція та протестів

Чому масові протести відбуваються на Майдані? Чому Майдан (площадь октябрьской революции) став місцем політичних акція та протестів? Адже поблизу є ще кілька досить великих і куди більш зручних площ – Михайлівська, Софійська і навіть Європейська, якщо її вміло перекрити.

Чому з численних спроб вчинити масові протести на колишній площі Жовтневої революції вдаються тільки ті, до яких масово приєднуються кияни? Як працює цей механізм?

Якщо ви входите на Майдан з боку вулиці Софіївської, то в гарну погоду можете побачити праворуч від себе книжкову розкладку. Серед «патріотичної» літератури ви знайдете там також радянську символіку і… матрьошок. Старожилам радянська символіка і матрьошки нагадають часи, коли цим товаром залучали безтурботного інтуриста. Це було… дай Бог пам'ять… в кінці 80-х! Не знаю, скільки змінилося господарів у цієї точки, але репертуар не змінився зовсім. І сама вона – артефакт епохи «перебудови, гласності і прискорення».

Все це я веду до того, що Майдан вже дуже давно є місцем «політичної активності мас». Обурений розум вирує там з кінця 80-х. У той час це було дивовижне місце, повне міських божевільних, ряджених і політичних проповідників. На будівельному паркані, який досить зручно розташовувався на Майдані, можна було прочитати всю правду про все на світі – від жидомасонської змови до сусідів, опромінювальних електронікою. Це був такий місцевий «фейсбук», сюди приходили поговорити (або покричати в мегафон) про життя, а разом з черговим маренням чергового божевільного ви могли дізнатися також і багато цікавого від цікавих людей, наприклад, прослухати лекцію про обставини, які повинен мати на увазі кожен перекладач з санскриту на українську. Тоді Майдан називався в народі «мавпятником» і, загалом, десь так воно і було.

Голодуючі студенти у 1990-му внесли свій внесок у загальну справу тим, що розширили географію Майдану, розбивши намети на правому березі Хрещатика. До цього моменту правий берег залишався цілком собі «мирним» місцем, куди рідко ступає нога мітингувальника. З тих пір право- і лівобережний Майдан став якимсь єдиним цілим, хоча, звичайно, правий берег Хрещатика, Липки та Печерськ – це вже не Київ.

З того часу політичні мітинги і різного роду акції на кшталт концертів на свіжому повітрі стали звичною функцією, яку виконує Майдан у Києві. А дещо пізніше склалося і почало працювати правило «у будь-якій незрозумілій ситуації йди на Майдан».

Чому саме Майдан прийняв таку функцію і як це взагалі працює?

У мене є своя гіпотеза на цей рахунок. Справа в тому, що площа Жовтневої революції – це не зовсім Київ. Це така «точка доступу» держави до міста і міста до держави, місце, де Левіафан споруджує свої символи. Практично в кожному великому місті, а вже тим більше в столиці, є таке місце, а то й не одне. Нагадаю, на правому березі Майдану (там де Печерськ і де люди не живуть) розташовувався великий радянський монумент, який зображав радісне копирсання трудящих. Серед цього копирсання височів величезний Ілліч. Складалося враження, що люди тягнуть на собі вождя світового пролетаріату. Мабуть, у світле майбутнє.

У такі місця місцеві жителі зазвичай не ходять. Вони їм абсолютно чужі, повторю, це такі хаби, роз'єми і контакти чужої людині державної мережі. Проте в такі місця зазвичай водять туристів і приїжджих. Київ – це кондитерські відділи з «подвійними половинками» (і утворилися пізніше на їх місці кафе), це – Пейзажна алея і Поскотинка, це – Ярвал і неіснуюча вже філософська кулінарія з наливайком на Хрещатику, 7. Це – ті ж площі уздовж Володимирської, це, нарешті, – Поділ і багато ще чого іншого, але це ні в якому разі, не площа Жовтневої революції.

Думаю, саме з цієї причини Майдан став місцем практично перманентної політичної тусовки. Це місце, яке, з одного боку, не шкода, а з іншого – місце, де знаходиться точка доступу.

До речі, тут є два показових моменту. Перший полягає в тому, що «нова» влада в 1991-му швидко зорієнтувалася з функціями “хаба”. Ілліч, який їде в запряженій людьми возі, був демонтований у перші ж дні після отримання незалежності, і потім влада приступила до монтажу своїх власних правильних і ідейно витриманих символів. Точка доступу була проапгрейджена. Другий момент – націоналісти досить довго намагалися (видно, по старій пам'яті) проводити свої заходи на Софійській. Їм не подобався плебсовий Майдан. Але не прижилося. Всі політичні активісти в підсумку виявилися витіснені містом на Майдан.

Тому, коли я чую про «киян», збираються розбирати барикади, які начебто паплюжать їх улюблений «центр міста», я сміюся, бо жоден киянин пальцем не поворухне заради цього місця. Навіть якщо дуже сильно не любить «бандерівців».

І тут ми підходимо до механіки майданових протестів

Якщо ми зрозуміли, що Майдан для киянина – місце не сакральне, а швидше інфернальне, то ми повинні зрозуміти, що сенс виходу киянина на цю площу полягає зовсім не в тому, щоб захистити собою якусь святиню. Навпаки, це більше нагадує атаку, похід в гості до диявола з попередженням «дивись мені тут!» Киянин йде на Майдан не для того, щоб там стояти, а для того, щоб звідти піти (після зустрічі з парою знайомих, звичайно). Сам факт його виходу говорить про те, що справа, по якій він вийшов, не терпить зволікань і повинно бути вирішено якомога швидше. Для цього він і прибув на нецікаву їм точку доступу, його мета – сказати звідси «ку-ку, я тут, і якщо я тут, то це означає, що все дуже сильно не так».

Ну і висновки, думаю, вам зрозумілі. Посокрушаемся про минулі помилки (якщо у вас на площі мільйон людей, які зазвичай обходять цю площу стороною, а ви співаєте пісні – то ви не революціонер, а самі знаєте хто) і зробимо висновки на майбутнє.

Переклад з <http://kontrakty.ua/article/73842> Владимир Золоторев

Читайте по теме:

  1. Украинский Евромайдан: медицина, дисциплина на Евромайдане. Порядки на Евромайдане
  2. На Президента Януковича можно повлиять только путем законного давления оппозиции, переговорами и санкциями Запада. Майдан на пути к реформам и новой-старой Конституции
blog comments powered by DISQUS вверх