Виступ Володимира Путіна в Валдайському дискусійному клубі, спровокував хвилю реакцій в міжнародних засобах масової інформації та серед політичних коментаторів. Промову Путіна вже охрестили не тільки "антиамериканською" і "жорсткою", але і найважливішою з часів його "мюнхенських тез" 2007-го року. Деякі навіть порівняли її з "фултонською промовою Черчілля.

Путін заявив, що Росія і Захід в даний час йдуть принципово різними шляхами

Росія остаточно припиняє спроби знайти спільну мову зі своїми "західними партнерами", так як ті грають "брудно" і просто відмовляються дотримуватися прийняті правила міжнародної поведінки. По своїй жорсткості і прямолінійності Валдайська промова Путіна дійсно схожа з Мюнхенською, тільки йде набагато далі. Вона, скоріше, нагадує обвинувальний вирок Заходу, ніж чисто політичну заяву.

Між двома промовами є й принципова відмінність: якщо в Мюнхені Путін все ще сподівався налагодити відносини з США і Європою, то на Валдайському форумі він практично заявив, що вмиває руки, і більше не бачить спільного майбутнього для Росії і Заходу.

Подібні одкровення Путіна навряд чи можуть здивувати того, хто стежить за внутрішньоросійською антизахідною вакханалією останніх років – тим більше, у світлі того, що видає російська пропаганда з початку української кризи.

Як і Мюнхенська промова, Валдайська не відкриває нічого нового, вона лише офіційно констатує вже існуючу ситуацію

Треба розуміти, що, коли Путін прийшов до влади, він сподівався повернути Росію в престижний клуб великих держав – вершителів світових доль. Поступово він відчув, що до Росії ставляться без належної поваги і без дотримання мінімальної порядності. Захід розширював НАТО на схід і, як вважають у Кремлі, безпардонно втручався в справи країн СНД, заходячи до сфери виняткових інтересів Росії. Ця ситуація і стала тлом Мюнхенської промови. З тих пір вона сильно погіршилася. "Перезавантаження" Обами зрештою обернулася українським кризою. Путін вважає, що на нього нападають. Він бачить в українській кризі вінець планомірної антиросійської політики Заходу, а не результат обставин, яких можна було уникнути.

Це означає, що, з його точки зору, немає ніякого сенсу в сутнісних компромісах і переговорах. Звичайно, за несприятливої ситуації або при деякому "детанте", Путін цілком може зробити мирні жести щодо відносин із Заходом, але і тоді це не буде означати зміни стратегічної концепції Кремля. Путін вважає, що більше немає ніякого сенсу бути по-справжньому "хорошим хлопцем" в завідомо нечесній світовій грі.

Як би ми не оцінювали поведінку США і Європи, така позиція Росії матиме відповідні наслідки

Російська зовнішня політика і раніше не робилася в білих рукавичках і зрозуміло, що нинішнє сприйняття світу Кремлем нічого хорошого для світового порядку не віщує.