Забыть все = Забить на всё. Як хочеться усе забути

Моя стаття – про історію. Про те, якою вона була, якою стала і якою має бути. З початку моєї зацікавленості історією я зустрічав багато відверто антиукраїнської чорнухи (Ульянов, Желєзний, Трубєцкой і т.д.). Мене це бентежило і я у будь-який спосіб намагався спростувати ту брехню

За десятиріччя було написано стільки бруду (та й досі пишуть), що я трохи втомився спростовувати одні й ті ж само "аргументи". Це все було марною справою. Я захлинався у тій брудній воді брехні. За контраргументами мені доводилось звертатись до першоджерел, до давніх істориків, до архівів за кордоном. Благо інтернет знімає багато перешкод.

Як же хочеться повернутись у 17-те чи 18-те століття, сісти за парту разом із Сковородою чи Ломоносовим, забути про 20-те століття і самому покопатись у землі, пошукати берестяні грамоти і т.і.

Як хочеться забути про дебільних Трубєцкіх та Ульянових, про продажних Погодіних та Желєзних.

Як хочеться потрапити у світ без Русской общины Украины, Русского блока та їм подібних московських шавок.

Як хочеться почути живих Драгоманова та Ключевського; тих людей, які займались історією як наукою, а не як повією.

Як хочеться самому врешті-решт писати правдиву історію і писати так, щоб не залишити жодного шансу майбутнім переписувачам трактувати її двояко.

Як хочеться повернутись у ті часи, коли історики на біле казали біле, а на чорне казали чорне.

Як хочеться усе забути й вчити з чистого листа свою історію і не дати ворогам її сплюндрувати.

Навіщо мені це треба? Для того треба, щоб не допустити голоду 1933, щоб не допустити Волинської різанини, щоб не допустити ще багатьох жахливих сторінок нашої історії.

blog comments powered by DISQUS вверх